Протоієрей Олександр МЕНЬ відповідає на питання:
Скажіть декілька слів про причастя і його сучасний зміст.
Причастя має завжди один і той самий зміст. Сенс причастя - це таємнича участь у Тайній Вечері, яка була не тільки тоді, а вчиняється і зараз. Христос кличе нас бути з Ним за одним столом, бути Його близькими, Його друзями.
У таїнстві Євхаристії дуже важливий момент пов'язаний із втіленням. Бог створив нас як якесь Своє друге "Я", Своє "alter ego". Ми у величезному всесвіті, і ми - відображення Його властивостей, Його ознак, Його природи. Це зменшене до нескінченності відображення, але все ж таки відображення. І для того щоб підняти нас, наблизити до Себе, дати розкритися закладеним у нас незвичайним можливостям, Бог весь час наближався до людини. Історія Одкровення - це історія наближення Бога до людей. Він повинен був наблизитися, втілитися, стати не тільки Богом сокровенним і таємним, але Богом, Який став поруч з людиною, змалів.
Іноді запитують, чому реальність Бога не так очевидна, як реальність видимого світу? Ми бачимо сонце, землю, але чому ми не відчуваємо Бога настільки ж безпосередньо? Спробую відповісти прикладом. Виявляється, вперше побачене північне сяйво справляє дуже сильне враження, настільки сильне, що багато плачуть від якогось незрозумілого жаху. Або сонячне затемнення: тварини мечуться в страху, собаки виють ... Уявіть собі луну, яскраву, червону, що висить на горизонті. Ви бачите, як вона почала збільшуватися, вже закрила півнеба, - напевно, це було б страшне видовище, воно б давило, хвилювало, вселяло жах, для слабкої психіки це було б просто ударом. Згадайте сцену з "Фауста", де Фауст, бажаючи пізнати таємниці природи, викликає Духа Землі. І коли в потужному вибухові той з'являється, Фауст падає і не може встати, настільки приголомшує його міць, що сталася.
Так от, велич і міць позамежного Бога такі, що ми просто не в змозі це перенести. Тільки змалівши, тільки порівнявшись з нами, Він може нами сприйматися. Бог гасить Свою міць, гасить Свою безмірність, применшує її і тому втілюється. Втілення повинно було статися, навіть якщо б не було Голгофи, навіть якщо б історія була іншою й історія Боголюдини була іншою. І ось перенесемося в момент звершення таїнства Євхаристії. Це ж знову втілення. Знову сила Божа не незримо, не чисто духовно, а цілком реально входить в Дари Божі, які через мить стануть частиною нашого організму. Вона живить нас, ми причащаємося Плоті і Крові, хлібу і вину, пшениці та винограду. І Сам Христос входить у плоть і кров природи.
У той момент, коли Він сказав: "Дана Мені всяка влада на небі й на землі", - Він став усюди. У Христа була влада, була як у Небесного Істоти, але як Богочоловік Він був пов'язаний, скутий: Він втомлювався, мав потребу у повітрі, їжі, не мав повної влади над природою. Звичайно, Він міг зцілювати, звичайно, Він врешті-решт переміг смерть Своєю божественною силою, але повноти цієї влади у Нього не було, Він був обмежений. Тепер же ми маємо право говорити, як висловився Тейяр де Шарден, про "космічного Христа", про Христа, Який вознісся не в якесь місце над всесвітом, а у весь Всесвіт. Христос розпростер Свої руки на весь Всесвіт, тобто Бог втілився, зробивши Всесвіт Своєю плоттю і кров'ю. Це освячення природи, космосу, плоті, освячення, яке веде до майбутнього преображення. І запорукою цього для нас є Євхаристія. І коли священик приходить в будинок до хворої, а вона лежить у бруді і смороді, де-небудь за шафою, і на брудний столик, в убогій обстановці ставиться дароносиця; крихітна дароносиця стоїть сиротливо серед чорного лахміття, серед всього цього нещастя, - це саме те, що може і хоче зробити Господь. Він прийшов, і ця трапеза стала світлою точкою в бруді, пітьмі, хворобі, убогості. Він входить усюди, і для Нього немає нічого нечистого. Він сходить в будь-яке місце, навіть у пекло.
І за кожною Євхаристією переживається Таємна Вечеря, і переживається набагато більше, ніж тоді. Тому що в той момент апостоли не розуміли, що відбувається, вони тільки запам'ятали все сказане Господом, вони були схвильовані, але вони не знали, що це. Ми, в порівнянні з ними, в більш вигідному становищі, тому що ми знаємо, що відбувалося, і ми дякуємо за це. Тому Господь говорив: "Краще Мені піти туди, і тоді ви будете мати Мене в більшій повноті". Бо тоді Він був обмежений, а тепер Він перед кожним престолом, в кожному будинку, кожна чаша є Його серце.
Схоластичні питання - "Яким чином опріснок або просфора стають тілом і кров'ю Христа?", "В який момент часу це відбувається?" і т. п. - часто перетворювалися просто в марні міркування, іноді суперечки. Але ж не в цьому справа! Мова ж не йде про якесь хімічне перетворення - це взагалі абсурдно. Тут набагато більше, ніж будь-яке перетворення. Коли Христос говорить: "Ось Моя плоть та кров", - це означає, що Він віддавав людям всього Себе, це щось невимовне, це щось набагато глибше, ніж, наприклад, поняття транссубстанціі або що-небудь в цьому роді. Насправді нам не потрібно і не дано це знати. Важливо те, що Він Сам сказав: "Я з вами, Я тут, Я вам віддаю Себе, ви будете пити кров і їсти плоть Мою, тобто ви будете причетні Мене". Це не духовна, ідейна або, що набагато гірше, ідеологічна причетність. Він говорить про те, що священною трапезою буде Він Сам, і врешті-решт виявляється, що Він втілюється в нас! Вершиною і центром Євхаристії є втілення Христа в нас самих.
І ось священна Євхаристична трапеза розділена між присутніми, вона увійшла в їхнє тіло, вона злилася з ним, вона розчинилася в ньому, і кожен несе Христа в собі. Як він несе в собі природу, плоть якої він через їжу прийняв, так само він несе в собі Христа, плоть Якого в Євхаристичній трапезі він прийняв. Мета Христа - і зробити нас причетними Собі. Прийнявши хрещення, ми стаємо Його інструментом. Він повинен діяти в нас, і наша трагедія в тому, що ми ще недостатньо гідні.
Люди безрелігійні або антирелігійні праві, коли судять про нашу віру по нам самим, тому що Христос хоче, щоб ми являли Його, представляли Його і втілювали Його у всій своїй зовнішності. І кожне причастя нам не тільки про це нагадує, але нагадує наполегливо і про те, що ми з Ним єднаємося, що Він живе і діє в нас і нами. Причащання дає незриму благодатну силу для того, щоб ми могли це робити. І тоді все прекрасно: Христос горить в нас, живе в нас, і ми робимо те, що раніше робити були нездатні, що зараз робимо Його силою.
Це велика річ - Євхаристія, якою Христос приєднав нас до Себе, зробив кожного з нас не тільки апостолом, але більше ніж апостолом - носієм Його сили! Це і щастя, і благо, і радість, і джерело нескінченної енергії.
Постійна адреса сторінки: http://chado-bozhe.com.ua/article/protoiyerej-oleksandr-men-pro-zmist-prychastya
© 2011-2024 Дитяча недільна школа "Чадо"
© 2011-2024 Розробка: Юрій Зінькевич