Віра в поезії

(1814 - 1861)

 

* * *

Дивітеся ділам Його,
Його вічній славі.

(“Давидові псалми”, 93; 1845)

 

* * *

Смирітеся, молітесь Богу
І згадуйте один другого.
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.

 (“В казематі”; 1847)

 

* * *

І світ Божий як Великдень,

І люди як люди!

(“На вічну пам`ять Котляревському”. 1838)

 

* * *

Провидя жизни назначенье,
Великий Божий приговор,
В самопытливом размышленье
Он подымал слезящий взор
На красоты святой природы.
«Как все согласно!» — он шептал
И край родной воспоминал;
У Бога правды и свободы
Всему живущему молил,
И кроткой мыслию следил
Дела минувшие народов…

(“Тризна”, 1843)

 

* * *

За сонцем хмаронька пливе,

Червоні поли розстилає

І сонце спатоньки зове

У синє море: покриває

Рожевою пеленою,

Мов мати дитину.

Очам любо. Годиночку,

Малую годину

Ніби серце одпочине,

З Богом заговорить...

(“За сонцем хмаронька пливе,”, 1849)

 

* * *

Село! І серце одпочине:
Село на нашій Україні –
Неначе писанка, село.
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром.
Сам Бог витає над селом.

(«Княжна», 1847)

 

* * *

О Боже мій милий!
Тяжко жить на світі, а хочеться жить:
Хочеться дивитись, як сонечко сяє,
Хочеться послухать, як море заграє,
Як пташка щебече, байрак гомонить,
Або чорнобрива в гаю заспіває…
О Боже мій милий, як весело жить!

(“Гайдамаки”. 1839-1841)

 

* * *

Мені Господь пристанище,
Заступником буде.

(“Давидові псалми”, 93; 1845)

 

* * *

Пребезумний в серці скаже,
Що Бога немає.

(“Давидові псалми”, 52; 1845)

 

* * *

Умудрітеся, немудрі:
Хто світ оглядає,
Той і серце ваше знає,
І розум лукавий.
(“Давидові псалми”, 93; 1845)

 

* * *

Мені Господь пристанище,
Заступником буде.

(“Давидові псалми”, 93; 1845)

 

* * *

Пребезумний в серці скаже,
Що Бога немає.

(“Давидові псалми”, 52; 1845)

 

* * *

Умудрітеся, немудрі:
Хто світ оглядає,
Той і серце ваше знає,
І розум лукавий.
(“Давидові псалми”, 93; 1845)

 

* * *

Жива правда

У Господа Бога!

(“Сон”, 1844)

 

* * *

Все од Бога!

Од Бога все! А сам нічого

Дурний не вдіє чоловік!

(“Варнак”, 1848)

 

* * *

Милосердный Бог — моя нетленная надежда.

(«Щоденник», 1857)

 

* * *

Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.

(“Кавказ”, 1845)

 

* * *

Як небо блакитне — нема йому краю,
Так душі почину і краю немає.
А де вона буде? химерні слова!

(“Гайдамаки”. 1839-1841)

 

* * *

Без малодушной укоризны
Пройти мытарства трудной жизни,
Измерять пропасти страстей,
Понять на деле жизнь людей,
Прочесть все черные страницы,
Все беззаконные дела...
И сохранить полет орла
И сердце чистой голубицы!
Се человек!..

(“Тризна”, 1843)

 

* * *

Ходімо в селища, там люде,
А там, де люде, добре буде,
Там будем жить, людей любить,
Святого Господа хвалить.

(“Царі”. 1848)

 

* * *

Помолись
За мене Богу, мій ти сину,
На тій преславній Україні,
На тій веселій стороні,—
Чи не полегшає мені?

(“Москалева криниця”, 1857)

 

* * *

Царям, всесвітнім шинкарям,
І дукачі, і таляри,
І пута кутії пошли.

Робочим головам, рукам
На сій окраденій землі
Свою ти силу ниспошли.

Мені ж, мій боже, на землі
Подай любов, сердечний рай!
І більш нічого не давай!

 

* * *

Царів, кровавих шинкарів,
У пута кутії окуй,
В склепу глибокім замуруй.

Трудящим людям, всеблагий,
На їх окраденій землі
Свою ти силу ниспошли.

А чистих серцем? Коло їх
Постав ти ангели свої,
Щоб чистоту їх соблюли.

Мені ж, о господи, подай
Любити правду на землі
І друга щирого пошли!

 

* * *

Злоначинающих спини,
У пута кутії не куй,
В склепи глибокі не муруй.

А доброзиждущим рукам
І покажи, і поможи,
Святую силу ниспошли.

А чистих серцем? Коло їх
Постави ангели свої
І чистоту їх сиблюди.

А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.

(“Молитва”, 1860)

 

* * *

Все йде, все минає — і краю немає.
Куди ж воно ділось? відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
Живе… умирає… одно зацвіло,
А друге зав'яло, навіки зав'яло…
І листя пожовкле вітри рознесли.
А сонечко встане, як перше вставало,
І зорі червоні, як перше плили,
Попливуть і потім, і ти, білолиций,
По синьому небу вийдеш погулять,
Вийдеш подивиться в жолобок, криницю
І в море безкрає, і будеш сіять.

(“Гайдамаки”. 1839-1841)

 

---

Постійна адреса сторінки: http://chado-bozhe.com.ua/article/taras-shevchenko-pro-vichne...
© 2011-2024 Дитяча недільна школа "Чадо"
© 2011-2024 Розробка: Юрій Зінькевич