Попінова М. В.
В історії педагогіки недільні школи були представлені двома основними типами. Це конфесійні школи різного віросповідання (п'ятничні для мусульман, суботні для євреїв, недільні для християн), призначені для релігійно-морального виховання, і загальноосвітні школи для дорослих і працюючих дітей, що ставлять собі за мету їх початкову освіту.
Виникнення загальноосвітніх недільних шкіл у Росії було ініційовано суспільно -- педагогічним рухом кінця 50-х - початку 60-х років XIX століття, який представляв один з напрямків більш широкого соціального руху, характерного для передреформний років. У нього включилися не тільки громадські, але і державно-урядові структури. Однією з трибун прихильників змін стали офіційні органи морського і військового міністерств журнали "Морський збірник" і "Військовий збірник". На їхніх сторінках вперше почали обговорюватися такі проблеми, як реорганізація армії, введення гласності, скасування кріпосного права [1]. У 1856 році в "Морському збірнику" була опублікована стаття знаменитого російського хірурга та громадського діяча М. І. Пирогова "Питання життя", що поклала початок громадсько-педагогічного руху в Росії. У центрі уваги автора статті перебувала проблема виховання та освіти. Відмова від вузької спеціалізації в користь широкого загальної освіти, гуманізація виховання, звернення до людині, активізація наявних у нього можливостей до самопізнання і самовиховання розумілися як засіб громадянського виховання, формування істинну людину [2]. Стаття викликала великий суспільний резонанс та інтерес до педагогічних проблем, їх широке обговорення на сторінках преси.
Одним з результатів суспільно-педагогічного руху стала поява загальноосвітніх недільних шкіл, призначених для навчання дорослих. У сучасній науці існує думка, відповідно до якого недільні школи "виникли як втілення ... уявлень про необхідність з'єднання здібностей і прагнень освіченого суспільства з широкими соціальними потребами "[3]. З одного боку, позначилося прагнення інтелігенції до підвищення культурного рівня життя народу. Воно виникло і склалося в умовах особливої атмосфери передреформний років. Найбільш характерною рисою моральної атмосфери було існування унікального етосу, властивого освіченій суспільству в 60-ті роки XIX століття. Російська інтелігенція того часу високо цінувала співчуття і совість, відчувала гостре почуття провини за привілейоване положення, вважаючи служіння народу моральним обов'язком кожного [4].
З іншого боку, позначилася потреба народних мас в первинному освіту, яку в змінюються соціально-економічних умовах стало все більше усвідомлюватися як засіб "соціального просування, заняття більш комфортної соціальної ніші "[5]. У передреформний роки динамізм розвитку був відмітною рисою російської економіки. 50-ті роки XIX століття - це початок технічного перевороту в промисловості та на транспорті. У провідних галузях обробної промисловості Росії відбувався перехід від мануфактурного до фабричного виробництва. Почав складатися ринок робочої сили, головним джерелом якого з'явився неземлеробського відхід селянського населення. Напередодні селянської реформи 1861 року в країні налічувалося до 3 млн. людина, що йдуть на заробітки. З них понад 9/10 становили селяни-заробітчани [6]. Міграція сільського населення в міста, його пролетаризація, зміна соціальної структури суспільства, традиційних умов життя і діяльності як наслідок змінюється промислової інфраструктури -- все це привело до формування більш широких освітніх запитів з боку народних мас.
В умовах модернізаційного стрибка освітня політика держави також поміняла свої орієнтири. Прийшло розуміння того, що модернізація соціально-культурної та економічної сфер життя повинна супроводжуватися зламом старої суспільної психології, складанням нового світогляду і поведінкових стереотипів. Це знайшло відображення в освітній політиці держави, одним з напрямків якої стала підтримка громадської ініціативи, виявленої у відношенні освіти дорослих. Таким чином, зміна освітнього замовлення держави, з одного боку, і освітніх потреб суспільства, з іншого, привели до створення недільних шкіл.
Перша недільна школа в Росії була відкрита в жовтні 1859 року в Києві за діяльної участі професора П. В. Павлова. Ця школа була заснована з дозволу попечителя Київського навчального округу М. І. Пирогова в будівлі Києво-Подільського повітового дворянського училища. Засновниками школи були 17 студентів Київського університету св. Володимира і один студент Київської духовної академії. Школа була призначена для "хлопчиків з дітей ремісників і інших осіб робочого класу, що не мають ні часу, ні коштів відвідувати звичайні училища "[7]. Засновники ставили собі за мету дати учням початкову освіту. У програму викладання були включені наступні предмети: Закон Божий, читання і письмо, арифметика. Вже в першу неділю в школу прийшло близько 50 чоловік, потім число бажаючих вчитися зросла до 100 осіб і більше. 25 жовтня 1859 за клопотанням студентів того ж університету в Києві була відкрита друга чоловіча недільна школа -- Новостроенская, в якій до березня 1860 навчалося 148 чоловік [8]. А з 1860 року почали створюватися і жіночі недільні школи. Протягом року в Києві було засновано 7 недільних шкіл, призначених для початкового навчання дорослих і дітей.
В 1860 рух з відкриття недільних шкіл стало набирати силу по всій Росії. За даними "Журналу МНП" за рік (з моменту відкриття першої недільної школи в Києві) в 30 різних місцевостях Росії було засновано 68 недільних шкіл (58 чоловічих і 10 жіночих), з яких третина - в столицях (по 12 шкіл у Петербурзі та Москві) [9]. Недільні школи відкривалися повсюдно, не тільки в столичних та губернських містах, а також у повітових і навіть у селах. До Наприклад, за період з другої половини вересня по листопад (за далеко не повним даними) недільні школи були відкриті в Камишлові, Ярославлі, Белев, Царському Селі, Москві (9-а), Пскові, Харкові (2-а), Казані (2-а), Омську, Сизрані, Нижньому Новгороді, Астрахані, Кронштадті, Могильові, Тамбові, Пермі, поблизу м. Вознесенська в селищах Новогеоргієвська і Костянтинівці [10]. У Москві перша недільна школа була заснована 12 червня 1860 [11]. Тут, як і в Києві, величезна роль у відкритті шкіл належала студентству, підтриманому професором М. С. Тихонравова. З травня 1860 недільні школи почали дуже енергійно організовувати в Петербурзі. Протягом 1860 там було відкрито 19 недільних шкіл. "... В установі ... шкіл у Петербурзі брали участь вихованці училища правознавства та ліцею, студенти університету та Медико-хірургічної академії і взагалі молоді люди і навіть дами "[12]. Не тільки в європейській частині країни, а й у Сибіру суспільство не залишилося байдужим до ідеї недільних шкіл. Перша з них з'явилася там 25 вересня 1860 року. У тому ж році виникла школа в Омську і три в Іркутську [13].
Ярославська губернія також включилася в загальноросійський рух. У 1860 році в ній було створено 4 недільні школи. Перша недільна школа в Ярославлі була відкрита 18 Вересень 1860 при Ярославському повітовому училищі [14]. 4 грудня 1860 при Ярославському військовому училищі була організована друга чоловіча недільна школа [15]. 20 листопада 1860 при Рибінському повітовому училищі була створена недільна школа для ремісничих учнів та робітників. 11 грудня 1860 на кошти ростовського міського голови Івана Титова була заснована недільна школа при Ростовському повітовому училищі. Всього до 1 січня 1862 року в Ярославській губернії було відкрито 7 недільних шкіл. Крім вищеназваних були створені школи при Мишкинському в'язниці, при Норск мануфактурі лляних виробів у Ярославському повіті (школа містилася правлінням Норск мануфактури і призначалася для чоловіків-робітників), при Углицькому повітовому училищі. Остання була заснована 8 Січень 1861 і розрахована на жінок [16].
Таким чином, у 1860 році було відкрито найбільше число шкіл за весь перший період їх існування (з жовтня 1859 по червень 1862). Дм. Вольфсон припускав, що кількість недільних шкіл, заснованих у 1860 році, "доходило, імовірно, до 200 "[17]. Звичайно, таке широке відкриття недільних шкіл пояснювалося, в тому числі, і тим, що воно не зустрічало на своєму шляху ніяких начальницьких перешкод. Навпаки, урядові структури не тільки не заважали розвитку громадської ініціативи в справі створення шкіл, а й стимулювали її. Так, у березні 1860 року міністр внутрішніх справ розіслав всім губернаторам циркуляр, в якому схвалив створення недільних шкіл і рекомендував сприяти їх поширенню: "У деяких містах, для поширення грамотності і розвитку моральності в ремісничому класі, визнано корисним заснувати недільні школи для ремісничих учнів і робітників .... Вважаючи, що пристрій в містах недільних шкіл має принести істотну користь для міських товариств і що пристрій таких шкіл ... може бути зроблено з вельми незначними витратами, я, за згодою з міністром народної освіти, прошу Ваше Превосходительство звернути увагу на цей предмет ... "[18]. Дуже активно включився в рух по влаштуванню недільних шкіл військове відомство. В Петербурзі, наприклад, в 1860 році недільні школи були відкриті в казармах гвардійського екіпажу, гальванічної роти і в залах навчального фехтувальної гімнастичного кадру стрілецького батальйону. Недільні школи відкривалися військовими на підставі височайше затвердження положення від 4 червня 1860 року, що дозволив установа даних шкіл при частинах і в будівлях військового відомства [19].
Ще навесні 1860 міністр народної освіти повідомив циркуляром піклувальникам навчальних округів, що "цілком співчуваючи зі свого боку благої мети цих установ, таких важливих для освіти робочого і ремісничого класу, він не зустрічає ніяких перешкод до відкриття недільних шкіл, так само як і до приміщенню їх у вільних будівлях навчальних закладів Міністерства "[20]. У вересні 1860 року міністр з огляду на швидке зростання кількості недільних шкіл у Петербурзі, зробив розпорядження про надання їм в якості приміщень всіх столичних будинків, що належать гімназіям, повітовим і парафіяльним училищам [21]. Недільні школи кінця 50-х - початку 60-х років XIX століття, як зазначали офіційні звіти, найчастіше розташовувалися в будівлях навчальних закладів Міністерства народної освіти і військового відомства. Так, в Петербурзі на 1860 недільні школи були відкриті в будівлях повітових і парафіяльних училищ -- Вознесенського, Володимирського, Введенського, Андріївського, Сергіївського, Самсоньевского, а також гімназій - 1-й, 2-й, 3-й і Ларинська, в казармах гвардійського екіпажу, гальванічної роти, в будівлі Інституту шляхів сполучення і т.п. [22]. Засновники та викладачі недільних шкіл в більшості своїй також належали до навчального відомству Міністерства народної освіти. За свідченням ширинського-Шихматова, з 292 розпорядників недільних шкіл всіх навчальних округів (за винятком Харківського) 165 мали відношення до навчального відомству МНП, а з 1720 викладачів - 519; 276 викладачів належали до середовища духовенства, 162 були чиновниками різних відомств, 100 - офіцерами. Багато було студентів (286), учнів гімназій і семінарій [23].
В громадський рух за створення недільних шкіл активно включилася як ліберально налаштована інтелігенція та молодь, так і демократично орієнтована. Організовуючи недільні школи, радикальні і ліберальні кола часто діяли в тісному контакті. Вирішуючи громадську ініціативу в області освіти, уряд у той же час прагнуло убезпечити себе від можливого перенесення радикальних настроїв молоді в народну середу. Наслідком цього є розробка законодавчих механізмів функціонування недільних шкіл. У травні 1860 року Міністерство народної освіти видало правила про недільних школах, "щоб попередити можливість ухилення настільки корисних для народної освіти установ від прямого шляху, зазначених вище самим їх призначенням "[20]. За програмою викладання недільні школи прирівнювалися до парафіяльним училищам відомства МНП. У них можна було використовувати тільки ті підручники та навчальні посібники, які були визнані корисними для парафіяльних училищ (що означало ігнорування потреб та інтересів дорослих учнів недільної школи). Предметами викладання були: Закон Божий, читання і письмо, арифметика, малювання і креслення (якщо була можливість). У недільні школи приймалися особи всіх віку, чоловіки повинні були займатися окремо від жінок.
30 Грудень 1860 Міністерство народної освіти видало циркуляр піклувальникам навчальних округів, в якому роз'яснювалося, що недільні школи повинні служити тільки посібником парафіяльним училищам, а піклувальники навчальних округів "стежити за тим, щоб недільні школи не виступали за межі визначеного ним кола дій, тобто щоб навчання в них обмежувалося Законом Божим, читанням, листом і першими правилами арифметики ". Циркуляр закликав піклувальників навчальних округів дуже відповідально підходити до вибору засновників і викладачів недільних шкіл, попередньо збирати про них відомості. Пропонувалося забезпечити контроль над школами з боку наглядачів повітових училищ, директорів гімназій та інших громадян. Обидві ці заходи повинні були служити попередження можливого з'єднання діяльності недільних шкіл з що розвиваються радикальним громадським рухом. У січні 1861 року Олександр II схвалив даний циркуляр і наказав піклувальникам навчальних округів забезпечувати неослабна спостереження за недільними школами, а губернаторам надавати в цьому навчальному відомству всіляке сприяння. Єпархіальному начальству пропонувалося призначити в кожну недільну школу священика, який займався б не тільки викладанням Закону Божого, але і спостереженням за тим, "щоб в школі не допускалося нічого противного правилами православної віри і початків моральності "[24].
Розробка чітких правових механізмів діяльності недільних шкіл, жорстка її регламентація, стримування громадської та приватної ініціативи, підозрілість по відношенню до засновників і їх намірам були цілком зрозумілі з точки зору тих суперечливих історичних умов, в яких діяло самодержавство: з одного боку, розуміння необхідності соціально-економічної модернізації, з другий - бажання політичної консервації. На тлі зростання суспільно-політичної активності суспільства, радикальних настроїв, все більше поширювалися в середовищі молоді, позиція самодержавства, не бажав ділитися із суспільством своїми політичними правами, ставала непримиренної. Держава прагнула до збереження контролю над суспільством. Заходи стримування, застосовані урядом до недільним школам, носили, таким чином, охоронний характер.
Результатом урядових дій стало різке зниження числа шкіл, відкритих за період 1861 - 1862 років, у порівнянні з 1860 роком. Наприклад, в Петербурзі на 1861 було відкрито 8 недільних шкіл, в 1862 році - лише одна, у той час як в 1860 році - 19 [25]. Зменшувалась і число викладачів; проходило то пожвавлення, зникав той ентузіазм, що характеризували початок руху.
Вже влітку-восени 1861 держава різко стало в опозицію до суспільства і проявляється їм ініціативи. Перший удар обрушився на університети: заборонялися студентські організації, скасовувалися стипендії, регламентувалися програми викладання. У травні-червні 1862 року репресії держави обрушилися на цілий ряд громадських організацій - недільні школи, Вільний університет, публічні бібліотеки, Шах-клуб, студентську секцію Літфонду. За даними Е. Кімбелла, до вересня більше ста літераторів, науковців, студентів, офіцерів перебували в в'язниці, під домашнім арештом або розшукувалися владою, так як був відданий наказ про їх арешт. Протягом наступних кількох місяців за незначні опозиційні дії, вир?? ються незалежних поглядів сотні громадських діячів були арештовані, багато з них були віддані під суд і понесли кримінальну або адміністративне покарання [26]. У такій атмосфері і були закриті недільні школи 10 червня 1862 Високим велінням, що передбачав розробку нових правил їх функціонування [27].
Всього за період з жовтня 1859 по червень 1862 року в восьми навчальних округах, а також у Східної та Західної Сибіру було відкрито 316 недільних шкіл (за іншими оцінками, 274 та 331 школа) [28]. Особливістю недільних шкіл того часу було їх переважне відкриття в містах; в селах школи за рідкісним винятком майже не відкривалися. У столичних і великих губернських містах було засновано найбільше число шкіл: в С.-Петербурзі - 28, Москві - 21, Києві - 9, Одесі -- 6, Казані - 5, Полтаві-5. Число недільних шкіл, відкритих для чоловіків, було значно вище числа жіночих шкіл (257 проти 54). Ці особливості пояснювалися як тим, що недільні школи призначалися, перш за все, для почало розвиватися.
Рух зі створення недільних шкіл кінця 50-х - початку 60-х років XIX століття було примітно не тільки ентузіазмом засновників і розмахом громадської ініціативи, але і глибиною педагогічного пошуку, проявленого в них. Перші недільні школи почали конструювати ті принципові засади, створювати той особливий стиль педагогічної діяльності, які стали відмінними рисами шкіл дорослих і більш пізнього часу. Недільні школи передреформний років були новим, оригінальним навчально-виховним закладом; подібного досвіду ще не існувало в Росії. Тому їх творцям довелося розробляти і принципи побудови педагогічного процесу, і зміст освітніх програм, і прийоми навчання. Специфіка педагогічної діяльності перших недільних шкіл визначалася двома головними факторами. По - перше, загальним духом епохи, прагненнями та ідеалами освіченого суспільства 60-х років і, по - друге, особливостями організації шкіл. Недільні школи були призначені для дорослих людей, зайнятих щоденною працею, тому викладання в них велося за недільних і святкових днях. Однак при великому бажанні учнів заняття могли бути організовані і в будні, вечорами. Прийом нових учнів здійснювався школою кожне воскресіння. Навчатися в ній могли люди всіх віку (як дорослі, так і діти) і станів (відомі приклади, коли вчилися навіть діти небагатих дворян). Різноманітність складу учнів (за віком, підготовці, життєвому досвіду та інтересам) зумовило поділ їх на групи від 2-3 до 15-20 чоловік. У середньому такі групи складалися з 5-6 чоловік, а загальна кількість груп зазвичай сягало в недільній школі 15 - 20. Таке різноманітність складу учнів спонукало викладачів до розробки і здійсненню принципу індивідуалізації навчання, який реалізовувався в гнучкості програм. Для кожної конкретної групи учнів була передбачена особлива програма, яка залежала від їх запитів і підготовки. Поділ учнів на групи за рівнем грамотності вперше було запропоновано у київських недільних школах. Новостроенская недільна школа, наприклад, ділилася на три класу: нижчий, до якого визначалися неписьменні; середній - розбирають букви; вищий - побіжно читають. Надалі недільні школи розробили варіанти поділу учнів на групи, але провідним критерієм завжди залишалася грамотність. Стислість навчального часу (30 навчальних днів на рік) стимулювала інтерес викладачів до використання найбільш ефективних методів навчання. Великого поширення в недільних школах отримали наочний метод навчання (використання методики навчання арифметиці Груббе) і звуковий метод навчання грамоті (метод Золотова).
Недільні школи орієнтувалися на таке викладання, яке являло б вільне спілкування між викладачами та учнями, не регламентований вузькими формальними рамками. Учні мали право займатися виключно одним предметом або усіма предметами, що викладають в школі; відвідування уроків з їх сторони не було обов'язковим. Відмітки та іспити в школі були відсутні, закінчення курсу в ній не супроводжувалося видачею атестата. Умови використання формалізації навчання, гуманізація відносин між вчителем і учнем, звернення до учня, прагнення зробити його співучасником освітнього процесу - всі ці ідеї були новими для російської педагогіки середини XIX століття. Недільні школи виникли на тлі суспільного підйому тих років і легше і швидше за інших освітніх установ увібрали в себе гуманістичні ідеали епохи. Одним з провідних принципів побудови виховно - освітнього процесу в недільних школах став принцип рівності. Викладачі недільних шкіл запровадили новий, нехарактерний для традиційної педагогіки того часу стиль спілкування з учнями. До всіх учнів недільної школи було прийнято звертатися на "Ви". Звернення "ти" вважалося грубим і знаходилося в недільній школі під забороною. Заохочення і покарання, як засобу стимуляції поведінки, були визнані малоефективними. У разі порушення дисципліни (що, треба зазначити, було в недільних школах вкрай рідкісним і навіть майже неможливим явищем) особисті зауваження не використовувалися, тому що вважалися образливими. Учитель адресовивал зауваження всій групі учнів, вважаючи, що в такому випадку сама група буде виступати регулятором поведінки. Дитячі витівки (в недільних школах поряд з дорослими нерідко навчалися і діти) вчителі були схильні розглядати скоріше як прояв активності, властивої дитині від природи, ніж як порушення субординації між педагогом і учнем.
В своєї діяльності недільні школи прагнули також здійснити і принцип гласності. Гласність, як відомо, займала не останнє місце в ієрархії суспільних цінностей "шістдесятників". Недільні школи розглядалися їх організаторами як відкриті для публіки і обговорення закладу. Будь-який бажаючий мав право відвідати недільну школу, висловити свої зауваження розпоряднику, бути присутнім в раді без права голосу. Школами було прийнято за правило періодично звітувати на сторінках преси про хід навчання в них.
Принцип співробітництва і співтворчості, відмова від погляду на учня як на пасивного учасника процесу навчання також мав своїм джерелом суспільні настрої, уявлення про активність та діяльності як умови соціального прогресу і розвитку. Викладачі недільних шкіл дуже уважно вивчали інтереси, запити, освітні потреби учнів, реагували на них розширенням навчальних програм. Однією з головних тенденцій педагогічної діяльності недільних шкіл була гуманізація процесу навчання, в основі якої була установка на учня як на центр освітніх впливів. Учень і організація взаємодії з ним розумілися як мета, а не засіб професійної самореалізації педагогів. Викладачі недільних шкіл приймали за правило "постійно мати на увазі задоволення потреби учнів знати, а не своєї потреби вчити "[29]. Вчителі вважали необхідним всі свої пояснення будувати на відповідності їх ступеня розвитку понять учнів, неуважність учнів пояснювати не їх слабкістю, а недоліками викладання, постійно спостерігати за рівнем розвитку учнів та підбирати групу і програму, що відповідають їх нового рівня.
Принцип розвиваючого навчання був визнаний одним з провідних у діяльності недільних шкіл. Школи ставили своїм завданням не просто дати своїм учням деяку суму знань, а побудувати процес навчання таким чином, щоб заняття будили думка учнів, розвивали, розширювали їх кругозір. Важливим засобом, що сприяє рішення поставленої задачі, викладачі вважали створення особливої шкільної атмосфери. Цінним визнавалося встановлення особистих емоційних зв'язків між учителем та учнями, які допомагають зняти напруженість у відносинах і сприяють саморозкриття учнів. З цією метою за кожною групою закріплювався один викладач, який вів всю класну і позакласну роботу. Викладачі прагнули активізувати розумову діяльність учнів, уважно ставилися до їхніх питань. Спільний пошук відповідей на питання, породжені життям, викладачі використовували як засіб формування і розвитку у учнів інтелектуальних потреб. Таким чином, спілкування викладача з учнями виконувало активізує функцію. Важливим засобом розвитку поряд з спілкуванням педагоги перших недільних шкіл вважали книгу. При школах влаштовувалися бібліотеки, заохочувалося домашнє читання. Книга, на думку вчителів, розвивала, розширювала кругозір, спонукала до самоосвіти, сприяла складанню нових інтересів, стимулом до продовження освіти. Таким чином, недільні школи у своїй діяльності впритул підійшли до розробки умов і коштів педагогіки розвитку, суттєво збагативши тим самим традиційну педагогіку.
Програма викладання у першому недільних школах обов'язково включала Закон Божий, читання і письмо, арифметику. Неписьменних навчали насамперед читання. Використовувалася звукова методика А. В. Золотова, яка включала три етапи початкового навчання читання: знайомство з голосними звуками, читання складів, читання за таблицями А. В. Золотова. Одночасно з читанням за таблицями і по розрізної азбуки учням пропонувалося також складати з розрізних букв слова. Учнів, що навчилися читати по таблицях, переводили в середню групу (групу малограмотних), де в основі навчання було читання по "Книзі для дорослих "А. В. Золотова. Читання з'єднували з переказом прочитаного. Умовою перекладу у вищу групу було сформоване вміння правильно і плавно читати. Зміст навчання читанню грамотних учнів включало читання книг цивільної та церковної друку з коротким поясненням прочитаного. Ставилися завдання формування в учнів орфоепічні норм, уміння дотримувати інтонаційну логіку, відпрацювання механізму швидкого читання. Другий етап навчання читання в даній групі припускав введення пояснювального читання, тобто читання, сполученого з розглядом, з'ясуванням розуміння, переказом змісту прочитаного. Навчання арифметиці також починали з групи неписьменних, з якої проходили рахунок до 100. З малограмотним вивчали 4 арифметичних дії, навчали рахунку до мільйона. У групах грамотних відпрацьовували навички чотирьох арифметичних дій з цілими числами і дробами, знайомили з використанням рахунків. При навчанні арифметиці вчителі недільних шкіл застосовували методику Груббе, суть якої полягала в первинному навчанні рахунку на предметах. Основну увагу вчителі звертали на розвиток кмітливості учнів. При підборі арифметичних завдань орієнтувалися на те, щоб їх зміст мало зв'язок з побутом учнів.
Навчання листа починалося в групах малограмотних з розвитку дрібної моторики кисті і відпрацювання правильних рухів. З цією метою учням пропонували списувати до собі в зошиті літери, встановлені на дошці; практикувалося також і лист з прописів з поступовим переходом на лист з надрукованого тексту. Уміння писати букви і слова на дошці і папері вважалося достатньою умовою для перекладу учня у вищу групу. Тут учнів навчали письма під диктовку і вправлялися у викладі на папері прочитаного. При цьому переслідувалися дві мети: сформувати елементарний навик правопису та вміння викладати свої думки.
До зазначених предметів у всіх недільних школах обов'язково додавалося викладання Закону Божого, на уроках якого об'єднувалися всі групи. У центрі викладання знаходилися навчання головним, найбільш вживаною молитвам, пояснення літургії, православного катехізису, розповіді з Священної історії, переважно з життя Ісуса Христа. Якщо заняття в школі збігалося з яких-небудь великим християнським святом, то наставники-книжники коротко пояснювали учням значення свята. Система навчання передбачала наступну послідовність: у кілька уроків коротко викладалася історія Старого Завіту, потім одночасно з історією Нового Завіту викладали катехізис. Досить ознайомивши з історією Нового Заповіту, приступали до пояснення літургії. Пояснення молитов супроводжувалося переведенням їх на російську мову; учнів орієнтували на вміння читати молитви однаково добре як на церковнослов'янською, так і російською мовами. Слід зазначити, що введення в програму навчання Закону Божого переслідувало не тільки реалізацію державного замовлення, що розглядав слідування канонами православної віри як одну з найголовніших сторін духовної народного життя, але і завдання культурного розвитку в цілому. Так, історія Церкви розглядалася у зв'язку з історією Вітчизни і як невід'ємна частина історії культури. Важливе значення викладачі надавали Закону Божого і як засобу морального самовдосконалення учнів.
Зазначені предмети викладання були обов'язковими і були прийняті у всіх недільних школах. Однак ці школи прагнули перш за все розвивати учнів, і тому всупереч офіційним регламентація Міністерства народної освіти в багатьох з них програма навчання була розширена. Так, в харківських недільних школах до розкладу уроків включалися бесіди з географії, популярної хімії, про корисні тварин; на прохання учнів у програму викладання в них були введені французька і німецька мови; в казанської чоловічий недільній школі викладалися іноземні мови, історія, географія, природничі науки; пояснювальний читання в московських недільних школах містило відомості з історії та фізики; в самарської недільній школі повідомлялися відомості з географії, популярної медицині, а вчитель фізики демонстрував учням досліди, пояснював пристрій телеграфу. Не лише губернські, але і повітові недільні школи вводили розширену програму навчання. У Єлабузі Вятської губернії в недільній школі викладалися розповіді з історії, географії, відомості щодо природознавство [30].
Таким чином, в основу педагогічного процесу організатори перших недільних шкіл поставили не просто навчання грамоти і повідомлення відомої суми знань, а й розвиток думки учнів і формування у них чіткої спрямованості до самоосвіти. Така установка збереглася протягом всієї історії недільних шкіл і визначала практику роботи в них.
Список літератури
Степанов Л.В. Селянська реформа 1861 року в історіографії ФРН// Росія XIX-XX століть. Погляд зарубіжних істориків. М.: Наука, 1996. С. 161.
Днепров Е.Д. "Морський збірник" в суспільно-педагогічному русі 60-х років XIX століття// Советская педагогіка. 1964. № 10. С. 81.
Кімбелл Е. Українське громадянське суспільство і політична криза в епоху Великих реформ. 1859-1863// Великі реформи в Росії. 1856-1874/Под ред. Л.Г. Захарової, Б. Еклофа, Дж. Бушнелл. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. С. 267.
Лінденмейер А. Добровільні благодійні суспільства в епоху Великих реформ// Великі реформи в Росії. 1856-1874/Под ред. Л.Г. Захарової, Б. Еклофа, Дж. Бушнелл. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. С. 290-292.
Шевельов А.Н. Громадсько-педагогічне рух як чинник формування державної освітньої політики Росії 60-80 років XIX століття. Дисс. ... канд. пед. наук. СПб, 1996. С. 121.
Соловйова А.М. Промислова революція в Росії в XIX столітті. М.: Наука, 1990. С. 65-90; 121.
Державний архів Російської Федерації. Ф. 109. III Відділення. 1859. I Експедиція. Д. 230. Л. 2.
Известия про недільних школах, жіночих навчальних закладах, публічних бібліотеках і пр.// Журнал МНП. 1860. № 12. С. 130. Звіт про стан Новостроенской недільної школи// Журнал МНП. 1860. Ч. СVI. С. 43. Абрамов Я.В. Наші недільні школи. Їх минуле і сьогодення. СПб, 1900. С. 17.
Известия про недільних школах, жіночих навчальних закладах, публічних бібліотеках і пр.// Журнал МНП. 1860. № 11. С. 55.
ГАРФ. Ф. 109. III Відділення. 1859. I Експедиція. Д. 230. Арк. 33, 38, 40, 44. Журнал МНП. 1860. № 12. С. 131. Журнал МНП. 1860. № 11. С. 67.
Абрамов Я.В. Наші недільні школи. Їх минуле і сьогодення. СПб., 1900. С. 50.
ГАРФ. Ф. 109. III Відділення. I Експедиція. 1862. Д. 263. Арк. 37 об., 38, 56 об.
Вольфсон Д. Сибірські недільні школи 60-х років// Русская школа. 1903. № 5-6. С. 55.
ГАРФ. Ф. 109. IIIВідділення. 1859. I Експедиція. Д. 230. Л. 33.
Недільні школи в Ярославлі// Журнал МНП. 1861. Ч. З XII. С. 99. Відомості про недільні школах в Московському навчальному окрузі// Циркуляр з управління Московським навчальним округом. 1862. № 4. С. 15-16.
Відомості про недільних школах в Московському навчальному окрузі// Циркуляр з управління Московським навчальним округом. 1862. № 4. С. 11-16. Крітський П.А. Наш край. Ярославль, 1907. С. 203.
Вольфсон Д. Сибірські недільні школи. Томськ, 1903. С. 19.
Лемке М. Нариси визвольного руху "шістдесятих років". СПб., +1908. С. 402.
Журнал МНП. 1862. № 2. Ч. СXIII. С. 5.
Різдвяний С.В. Історичний огляд діяльності Міністерства народної освіти. СПб., 1902. С. 378.
Збірка розпоряджень по Міністерству народної освіти. Т. 3. 1850-1864. СПб., 1867. С. 400.
ГАРФ. Ф. 109. III Відділення. 1859. I Експедиція. Д. 230. Л. 35. Абрамов Я.В. Наші недільні школи. Їх минуле і сьогодення. СПб., 1900. С. 25.
Ширинський-Шихматов. Недільні школи в Росії. СПб., 1863. С. 22.
Збірка постанов по Міністерству народної освіти. Царювання імператора Олександра II. 1855 - 1864. Т. 3. СПб., 1865. С. 551.
ГАРФ. Ф. 109. III Відділення. 1862. I Експедиція. Д. 263. Арк. 56 об. - 57.
Кімбелл Е. Українське громадянське суспільство і політична криза в епоху Великих реформ. 1859 - 1863// Великі реформи в Росії. 1856-1874. С. 273-274.
Журнал МНП. 1862. № 6. Ч. СXIV. С. 243.
Ширинський-Шихматов. Недільні школи в Росії. СПб., 1863. С. 6. Журнал МНП. 1862. № 6. Ч. З XIV. С. 314-329. Вольфсон Д. Сибірські недільні школи. Томськ, 1903. С. 43.
Журнал МНП. 1861. Ч. СXI. С. 141.
Чугунова Н.С. Недільні школи Поволжя та Уралу. Дисс. ... канд. іст. наук. Казань, 1966. С. 229.
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту https://www.yspu.yar.ru
Постійна адреса сторінки: http://chado-bozhe.com.ua/article/zagalnoosvitni-nedilni-shkoly-v-rosiyi-naprykintsi-50-h---pochatku-60-h-rokiv-XIX-stolittya-
© 2011-2024 Дитяча недільна школа "Чадо"
© 2011-2024 Розробка: Юрій Зінькевич