ПЛОДИ СВЯТОГО ДУХА
Твоє серце - таємничий сад.
Мешкає, працює в нім Дух Божий.
Сім чеснот плекає благодать,
Щоб на Небеса твій сад був схожий.
Вона найбільший скарб,
найперший плід.
Без неї мертві всі слова всіх мов.
Бо нею Бог і сотворив наш світ,
І викупив його. Цей плід - ЛЮБОВ.
Бува зростає гріх, немов бур'ян,
Приносить сум, тривоги, заздрість.
Та Дух Святий у серці християн
Викохує солодку світлу РАДІСТЬ.
Вітрів чимало приліта до нас,
Тому якглибше ти пускай коріння -
І визріє тоді в потрібний час
Терпкий, але корисний плід -
ДОВГОТЕРПІННЯ.
Від суєти давно стомився світ -
Тривоги й клопоти затягують у вир.
Але звисає зі слухняних віт -
Христовий дар - Господній МИР.
У мороці без неї світ потоне.
Від злості все охопить марнота.
Її нам треба тонни, тонни, тонни!
Цей плід коштовний -
Божа ДОБРОТА.
Воно поранення усі лікує.
Діла його крокують у безсмертя.
Добро без нього зовсім не смакує.
Таке важливе перед Богом
МИЛОСЕРДЯ.
Є від лукавих стріл надійний щит -
Лиш має бути віддана і щира.
Як золото нехай вона блищить!
Перлина саду Божого - це ВІРА.
Їй гордість достигати заважає,
Проте без неї неможлива
праведність.
Цей плід блаженством
Сам Господь вважає:
Вспадкує землю тиха
ЛАГІДНІСТЬ.
"Усе мені можливо!" - до сваволі
Один лиш крок,
а гріх - поганий гість,
Коли спокус чекає скрізь доволі,
Нам є від Духа плід чудовий -
СТРИМАНІСТЬ.
Твоє серце - таємничий сад.
Мешкає, працює в нім Дух Божий.
Сім чеснот плекає благодать,
Щоб на Небеса твій сад був схожий.
А люди стояли й дивились…
Як Божі вуста молились:
«Не відають, Отче, прости».
Хрести, три хрести, три хрести…
Стелились дорогою квіти
І одіж, і пальмові віти,
Волали в екстазі: «Осанна!»
Гряде нам від Бога зісланий!
Та плакав Ісус, мов дитина:
«Єрусалиме…
Хотів Я зібрати мов квочка курчат…»
«Осанна!» Ти чуєш, кричать?
До неба в молитві припав,
І піт, наче кров, виступав…
«Мій Авва, як можна, Мене
Ця чаша нехай обмине!..»
Не мине.
І вицвіло небо, мов кров запеклася.
«Хай буде розп’ятий!» — волали в екстазі.
Хай буде розп’ятий! Проклятий? — Прокляті…
«Кров Його на нас і на дітях наших…»
Сині, дочці, в сповитку немовляті…
Та Ним всі прокляття стерті —
Ми викуплені від смерті,
Кров’ю Його воскресли,
Кров’ю Його — небесні.
Вічність — барвисті квіти…
Діти… Ми Божі діти!
Кров’ю Його… “Прости!”
Хрести, три хрести, три хрести…
СПОВІДЬ БУДЯКА-ЧОРТОПОЛОХА
Не розквітнуть мені трояндою,
І лілеєю бути не зможу…
Дивні квіти, приємно глянуть,
А будяк обминає кожен.
Квітнуть мальви під білою хатою,
Очі карі красунь – чорнобривці…
Я рослина колюча, пихата,
Проте хочу, так хочу молиться.
Що почутий я буду – не вірю,
І чорти від мене тікають,
Що казати вже люди, звірі,
Як бур’ян і непотріб мають.
Незабудки, волошки сині –
Ті нагадують людям про небо,
Маки, маки – про кров спасіння,
Липа вулики повнить медом.
І плодами все Бога славить…
“З будяків не збирають фіг”,
Всі звіщають Господню славу,
Я ж нагадую людям про гріх.
Сонце, дощ – ходить Боже літо,
З серця зникли усі слова:
Весь укритий рожевим цвітом,
Наді мною бринить бджола.
МОЛИТВА НЕПЛІДНОЇ СМОКІВНИЦІ
Якщо хочеш, скарай,
Ось сокира, зрубай,
Не лишай, не прощай, із землею зрівняй.
А як воля Твоя, то прошу зачекай.
Як бажаєш, бери
Моє серце й життя—
Це нікчемні дари,
Тільки листя й віття.
Не достигли плоди…
Пишно квітне весна.
Цвіт рясний, молодий,
В нім – надія рясна.
Ще допір солов‘ї
Звили гнізда свої
На моєму гіллі. Їхні ніжні пісні
Колисають садок, витинаючи сни.
Бджілок арфи бринять,.
Он метеликів крильця…
Хай до мене летять!
Тут нектару по вінця!
Квіточки облетять
В пустотливім маю –
Я дбайливо плекать
Буду зав‘язь мою.
Буде буря й гроза,
Ранком літнім роса,
Сонце й пестить, й пекти буде щедро мені.
Осінь як закружля у тумані сумнім,
Я благаю тоді,
Милий Пане, прийди.
Пожалій, не суди,
Може знайдеш плоди!..
ПРИТЧА ПРО СІЯЧА
Єв. від Матвія 13:4-9
Вийшов сіяч у поле.
Ранок, чорніє рілля.
Прийме зерно, як долю,
Зранена плугом земля.
І золоті зернини
У сіячевій жмені –
Плоду чекання нині,
Повні снаги й натхнення.
Впали одні обіч шляху,
Що в далину курився.
Їх подзьобали птахи –
Марно сіяч трудився.
Інші – на грунт кам’янистий.
Швидко рости почали.
Сонце зійшло променисте –
Швидко вони пов’яли.
Ще одні впали між терен.
Вигнався той – поглушив.
Не дочекатися зерен,
Тільки бур’ян лишивсь.
Решта на добру землю
Впали в обійми ниви.
Золотом сяють стебла
У промінцях пестливих.
…Чути коси голос,
Пісня женців тане…
Пада рясний колос –
Хлібом зерно стане.
ДІАЛОГ
– Я не хочу жити…
– Я тебе люблю.
– Серце вщент розбите…
– Я його зцілю.
– Я така нещасна…
– Ну ж мо, витри сльози,
Сонце моє ясне.
– Далі йти не в змозі,
Шлях, мов купа скла.
– Я тебе в дорозі
Збережу від зла,
Ноженята босі
Ніжно залікую.
– Я у цій пустелі
Все життя звікую.
Терни лиш і скелі,
І пісок, і спека.
Ворог скрізь чатує…
– Я твоя безпека…
– Бог мене не чує…
– Чую все чудово.
– І не бачить певно…
– За своє ти знову!
– І ось так щоденно…
– Досить нарікати!
– Хочу я молитись…
– Нащо зволікати?
– Та слова тікають,
Що сказать не знаю…
– Я тебе з словами
І без слів приймаю.
– Я ні в чім не винна!
– Я і не виню,
Я тебе дитино,
Як ти є, ціню.
– Ти прости як можеш…
– Можу і прощаю.
– Всі гріхи приношу.
– Я усі приймаю.
– Всі, всі, всі?
– Звичайно,
До одного всі.
– Як тепер тут гарно,
Терну між й пісків.
Я так хочу пити!
– Пий, моє дитя.
– Я так хочу жити!
– Я твоє життя.
– Я так, Боже, хочу
Далі крокувати,
Ні на крок не збочить,
Радісно співати.
– Руку дай, маленька,
Ще не близько йти.
– Що, як шлях далекий,
Та ж зі мною Ти!
Воскресаю. Встаю з мертвих, розплющую очі
після молитви. Крізь відчай ночі пророче
бачу промінь надії.
Воскресаю. Радію.
Я з Пилатом страждала три дні від безсоння:
позавчора я Його вбила… а сьогодні?
Бог помер! Криза цивілізації — поминки Бога.
І туди нам дорога.
Нам шкода Бога, чесно.
І навіть себе (трохи) — коли Він не воскресне.
Я була біля гробу, де римська сторожа
і римська печатка — на гріхи мої схожа.
Я вартую пророка-невдаху чи власні розбиті ілюзії?
Вони все одно розбитися мусили…
Я з апостолами в горниці оплакувала свою зраду.
Мені без Нього навіть дихати важко — чого заради?
І з святими жінками несла до могили
миро, душу, сльози, простирадла білі.
Було темно — від сліз і щему у грудях:
Він був мені Братом, Сином, Учителем, Другом.
Я впала зомліла ниць від штурхань землетрусу.
А раптом шеол не зміг проковтнути Ісуса?
А раптом фарисеї праві —
і мені просто дали по голові?
І все ж могила пуста.
Бо нема там Христа. Нема?.. Серед мертвих немає Христа!
Я бачила янголів, що благовістили. І небо синє.
Як серце новонаверненого у день спасіння.
Воскресіння! Воскресіння!!!
Воскресіння Бога, а ще Друга, Брата, Сина!..
І я з Магдалиною до ніг Його впала.
Світало. Насправді воскрес! Світало!.
І я воскресаю, як ранок по ночі, як трава по зимі.
Я — грішник після молитви. І Воскреслий простив мені
гріхи, ілюзії, кризу цивілізації, зраду, сумніви — все.
Христос Воскрес!
І я воскресаю. Святе світло розгонить морок туману,
лихої омани. Ранок життя мого. Ранок.
Чую святковий дзвін.
Воскресаю, бо направду воскрес Він!
Постійна адреса сторінки: http://chado-bozhe.com.ua/article/zoryana-zhyvka-pro-vichne...
© 2011-2024 Дитяча недільна школа "Чадо"
© 2011-2024 Розробка: Юрій Зінькевич
