Гнат Діброва про вічне...
Віра в поезії
(1906 - 1984)
* * *
Наш розум затятий
Всі чуда живі й неживі:
Замкнуті за грати
В безмежній палаті,
І темінь – у нас в голові.
І чудам початку немає,
Ніхто їх відліку не знає,
Немає всім чудам кінця.
Навколо просторінь безкрая
Сонцями і зорями грає
Істота живого Творця.
І вірити, й вірити в Нього,
Його Маєстату одного,
Любити любов`ю Отця,
Любити всі чуда земного
Земного і світу усього,
Як творчого знаку Вітця...
МОЛЮСЬ…
Молюсь Тобі, творінь Твоїх Ідеї,
Молюсь Тобі, що появив мене
У світ із лона матері моєї,
У світ, який повік не промине.
Молюсь Тобі і дякую одному
За те, що я побачив і пізнав,
За явлену красу у світі цьому –
Небес і сонць, істот, квітучих трав…
Все незбагненне, різне, змінне,
І таємниць незміряна глибінь,
Розкружуються простори промінні,
Яскряться дні і образи видінь…
І я пізнав, що на землі могутні
Зудари двох огненних дужих сил…
Гримоче рух, шалений, самосутній,
У рухові – потужний розмах крил.
І я почув, як вічність тихо дзвонить,
Відлунюється мертве і живе.
Владують форми, норми і закони,
Коритись кожне змушує, зове.
І ось людина, вбивши дух покори,
Не хоче норм, законів, як мети…
Не прагне, щоб себе піднести вгору,
У вищому призначенні знайти.
* * *
Хвала Йому, що я у світі цьому...
Повніє Ним усе єство моє,
І тільки серце вістку подає...
І чує кволу ритміку утоми.
Люблю життя, мов кучеряве море,
І музику земну і неземну,
Я ще біжу і хай не здожену...
Зусиль моїх ще доля не поборе.
Нехай пройду частину шляху соту –
Поволі треба бігти, треба йти
У бурі грози, сил круговороту.
Хай хвилі б’ють і піняться позаду,
Та щоб навік позбутись суєти,
Забрати треба кошіль винограду.
* * *
Народжений з надхненним Він обличчям
В Собі таїв незбагнене єство,
Зростав, носивши сили таємничі,
І всім явивсь як Велет-Божество.
І душами людей заволодів,
Повів з Собою натовпи, народи,
Теплом думок і чудодійних слів
Зібрав усіх під світлосяйні зводи…
І діями, своїми чудесами
Здобув навіки святість і хвалу,
Як неба Син, піднесений у храмах,
Життя своє віддав у жертву злу.
Стовпом промінним сяє між людьми,
Віки живе серед народів світу,
Від лиха, зла, облуди і пітьми
Боронить всіх добром, любов’ю світить.
Версія для друку
