Презентація: 
skovoroda.pps (70 899 кБ)
«Біблія – це аптека,
наповнена Божою премудрістю
для лікування душевного миру,
не зціленого ніякими
земними ліками».
ЖИТТЯ:
Народився Григорій Савич Сковорода 3 грудня 1722 року в українському селі Чорнухи на Полтавщині в простій козацькій сім`ї. Батько і мати його були людьми набожними та вирізнялись гостинністю, добротою і милосердям. Вони привчили з дитинства і свого сина до читання божественних книжок. Крім того, Григорій захоплювався музикою, природничими науками і мовами. Коли хлопцеві виповнилось сім років, батьки віддали його «в науку» до дяківської школи.
А в 12 років батько за власним бажанням хлопця віддав його на навчання в Києво-Могилянську Академію, яку зазвичай очолювали професори богослів`я, водночас настоятелі Братського чи Михайлівського Золотоверхого монастирів.
Бувши одним з кращих вихованців академії, Сковорода легко опановував усі шкільні премудрощі. Природні здібності та чудовий голос студента не залишились непоміченими: Григорія було зараховано до придворної капели і направлено до Санкт-Петербургу для участі в хорі імператриці Єлизавети. Три роки Сковорода перебував у самому серці Російської імперії, набуваючи вражень від світського столичного життя.
Через декілька років Григорій, повернувшись до Києва, звільняється з капели і продовжує навчання в класі філософії Київської академії. Проте невдовзі, напередодні завершення курсу, залишає академію і в складі закордонної комісії, запрошений як людина, добре обізнана в музиці та іноземних мовах (володів латиною, давньогрецькою, німецькою та староєврейською мовами), виїхав до Угорщини. Три роки тривало європейське турне Сковороди: він побував в Австрії, Словаччині, Польщі, Італії.
Сповнений нових вражень, вченості та знань, але без копійки за душею, юнак повертається до Києва і біля року мешкає у своїх приятелів та знайомих, аж поки переяславський єпископ не запросив його на посаду вчителя поетики до місцевого колегіуму. Григорій розробив власний курс поетичного мистецтва і почав його викладати. Однак цей творчий крок молодого небайдужого педагога розцінили як самоуправство і Сковороду звільнили з посади.
В цьому ж році Григорій повертається до Київської академії та починає слухати курс богослів`я, але і на цей раз не завершив навчання, бо за рекомендацією київського митрополита (як добре освічена і розумна молода людина з хорошими манерами) став вихователем старшого сина в сім`ї відомого поміщика. Та невдовзі Сковорода знову рушає у подорож: до Москви, а згодом – до Троїце-Сергієвої лаври.
Якраз приблизно в цей період Григорію Савичу наснився дивний сон, сприйнятий Сковородою як Боже явлення: немов якась невидима сила показала йому ряд огидних картин людського різнопуття, і ці фантасмагорії філософ сприйняв як містичний знак, який спонукав його відцуратися світу.
Була у Сковороди можливість залишитися в Петербурзі, де мав впливових знайомих і куди запрошувала його сама імператриця Катерина ІІ, міг знайти застосування своєї вченості в швейцарському місті Лозанні, куди звали мандрівника друзі, або зайняти місце викладача в Троїце-Сергієвій лаврі, куди також кликали. Але він відмовився від професорської кар`єри в Києво-Могилянській та Московській духовних академіях, навіть від прийняття чернецтва в Києво-Печерській лаврі, та остаточно обрав образ життя мандрівного філософа, так би мовити, ченця в миру.
Було у вигляді цього дивного українського учителя життя щось від Діогена чи Сократа (хіба що в древній Греції можна знайти тип мислителя, абсолютно байдужого до своїх матеріальних і тілесних потреб). Він проповідував свої філософські погляди серед народу, в бідній селянській одежині, зовні нічим не вирізняючись серед інших прочан, з торбинкою за спиною, в якій були тільки найнеобхідніші речі та книги, серед яких розкішно видана Біблія, і сопілка. Пішки йшов від хати до хати, зупиняючись на відпочинок чи то в хатах простих селян, чи в маєтках освічених поміщиків, які запрошували філософа повчити своїх дітей розуму. Чоловік Божий, з людської ласки годований. І скрізь служив живим втіленням вищих духовних принципів, вчив людей моралі та праведності не тільки словом, але головне, власним прикладом. Він являв собою той рідкісний випадок, коли образ думок учителя відповідав образу його життя.
Свої філософські роздуми Сковорода зазвичай залишав в тому місці, де їх завершив. Твори філософа при житті розповсюджувались в рукописах, які його друзі дбайливо переписували і розповсюджували. Так його літературний доробок поширився в Україні, Росії, в Криму, на Кавказі, в Молдавії, Угорщині, Румунії і Польщі. За простоту поводження, благородство душі та мудре слово Сковороду цінила і любила вся Лівобережна Україна від Дніпра до Дону, в багатьох хатах висіли його портрети. Його поезії на біблійні тексти під загальною назвою «Сад Божественних пісень» переповідали напам`ять, його пісні сліпі кобзарі співали як народні.
Сковорода був глибоко християнським мислителем. Його основна філософська ідея – про самопізнання (як прагнення осягнути в собі Бога) та верховенство вищого духовного в людині. Цінність людини визначається не багатствами, родовитістю й регаліями, а моральністю життя й гідними справами. Щоб бути щасливим потрібно бути незалежним, мати мир в душі і радість в серці, жити в гармонії з природою, займатися улюбленою справою та повністю віддаватися волі Божій.
Поезія і філософія Сковороди мала визначне значення для формування світогляду класиків української літератури: Шевченка, Франка, Гоголя та інших. Можна говорити про започаткований Сковородою особливий тип українського інтелігента.
За переданням, відчуваючи наближення смерті, Сковорода прибув до свого улюбленого учня, сам викопав у саду собі могилу, переодягнувся в чистий одяг, поклав під голову рукописи своїх творів, накрився свитою і заснув навіки.
На могилі великого українського філософа – сина світу - згідно його заповіту був зроблений напис:
«Світ ловив мене, але не спіймав».
ПИТАННЯ:
Питання