Обрати школу:

Іван Драч про вічне...

 

 

Віра в поезії

 

БАЛЯДА ПРО ВІДРО

Я  —  цинкова  форма.  А  зміст  в  мені  —  вишні,  
Терново-огненні  запилені  кулі,  
Що  зорі  багряні  пили  на  узвишші  
І  зірвані,  п’яні  лежать,  як  поснулі.  

Я  —  цинкова  форма.  А  зміст  в  мені  —  груші,  
Суперниці  сонця,  стітильники  саду,  
З  республіки  соків  заблукані  душі,  
Підібрані  в  пелени  в  ніч  грушепаду.  

Я  —  зрізаний  конус.  А  зміст  мій  до  скону  
Все  незалежне,  що  вплине  у  мене:  
Дині-дубівки  чи  промені  хрону,  
Чи  гички  хрумтливої  тіло  зелене.  

Я  —  цинкова  форма.  А  зміст  не  від  мене.  
Підвладне  я  часу,  підвладне  потребам.  
Коли  ж  я  порожнє  в  бутті  цілоденнім,  
Тоді  я  по  вінця  насипане  небом.  

1963.

 

КРИЛА

(Новорічна баляда) 
 
Через  ліс-переліс,  
через  море  навкіс  
Новий  рік  для  людей  подарунки  ніс:  
 
Кому  —  шапку  смушеву,  
 
кому  —  люльку  дешеву,  
 
Кому  —  модерні  кастети,  
 
кому  —  фотонні  ракети,  
 
Кому  солі  до  бараболі,  
 
кому  три  снопи  вітру  в  полі,  
 
Кому  пушок  на  рило,  
 
а  дядькові  Кирилові  —  крила.  
 
Був  день  як  день,  і  раптом  —  непорядок,  
Куфайку  з-під  лопаток  як  ножем  прошило.  
Пробивши  вату,  заряхтіли  радо,  
На  сонці  закипіли  сині  крила.  
Голодні  небом,  випростались  туго,  
Ковтали  з  неба  синє  мерехтіння,  
А  в  дядька  в  серці  туга,  
А  в  дядька  в  серці  тіні.  
 
(Кому  —  долю  багряну,  
 
кому  —  сонце  з  туману,  
 
Кому  —  перса  дівочі,  
 
кому  —  смерть  серед  ночі,  
 
Щоб  тебе  доля  побила,  
 
А  Кирилові,  прости  господи,—  крила).  
 
Жінка  голосила:  "Люди,  як  люди.  
Їм  доля  маслом  губи  змастила.  
Кому  —  валянки,  
 
кому  —  мед  од  простуди,  
 
Кому  —  жом  у  господу,  
 
а  цьому  гаспиду,  
прости  господи,  —  крила?!"  
 
Так  Кирило  до  тями  брів,  
І,  щоб  мати  якусь  свободу,  
Сокиру  бруском  задобрив,  
І  крила  обтяв  об  колоду.  
Та  коли  захлинались  сичі,  
Насміхалися  зорі  з  Кирила,  
І  пробивши  сорочку  вночі,  
Знов  кипіли  пружинисті  крила.  
Та  Кирило  з  сокирою  жив,  
На  крилах  навіть  розжився  —  
Крилами  хату  вшив,  
Крилами  обгородився.  
А  ті  крила  розкрали  поети,  
Щоб  їх  муза  була  небезкрила,  
На  ті  крила  молились  естети,  
І  снилося  небо  порубаним  крилам.  
 
(Кому  —  нові  ворота,  
 
кому  —  ширшого  рота,  
 
Кому  сонце  в  кишеню,  
 
кому  —  дулю  дешеву.  
 
Щоб  тебе  доля  побила,  
 
А  Кирилові  —  не  пощастить  же  
отак  чоловікові!  —  крила). 
 

Версія для друку

© 2011-2021 Дитяча недільна школа "Чадо"
Розробка © 2011-2021 Юрій Зінькевич
Дизайн © 2011 Анна Рибак