Обрати школу:

Олена Пчілка про вічне...

 

Віра в поезії

(1849 - 1930)

 

* * *

Пророк

Велик пророк! Велике його слово –

Воно луна, як дзвін той голосний.

Все плем`я рідне слухати готово

Натхненну мову, гомін той дивний.

 

Пророк в громаді, наче кедр в діброві,

Здійма він високо своє чоло,

І мужі товпляться, і чорноброві

Жінки з дітьми малими вкруг його.

 

І по степу широкім розляглося

Казання віщого пророка-ватага,

Тим словом кожне серце пройнялося,

Огонь палкий по душах пробіга.

 

“Ти батько наш!–пророку люд гукає. –

Ти світло яснеє сліпим очам!

Проводар наш! Твоя рука вгадає

Той шлях у край, одданий Богом нам.

 

В твоїх устах – сама Господня воля,

Твоя рука – правиця єсть свята!

Нехай же в ній спочине наша доля,

Благословенна чиста дума та!

 

Веди ж ти нас великим шляхом правди!

З тобою душі наші і серця,

Тобі пребудем вірніі ми завжди,

Нехай святиться ввік година ця!”

 

Іде пророк на ту розмову к Богу,

Провадить же його прихильний люд,

Вкриває віттям пальмовим дорогу,

Хвалу співа, гуде тимпанів гуд.

 

І сльози чулі полились в пророка.

Як на горі він став на самоті,

Там, на Синаю. Вся душа глибока

В молитві серця вилилась отій.

 

В молитві щирій за свій люд нужденний,

Що долю доручив йому свою:

“О Господи, порадь той люд спасенний,

Подай Свій заповіт святий, молю!

 

Нехай скріпить він чистії бажання

Всього народу вірного мого,

Нехай в скрижалях Божії сказання

Затвердять думку щирую його!”

 

І довго ревне так пророк молився,

І виблагав з небес той заповіт.

З гори ж зійшов, в долині опинився, -

Укрив чоло йому холодний піт!

 

Що ж там побачив він серед долини?

Нічого!.. Люд отой, що йшов за ним

Недавно так, - щасливої хвилини! –

Тепер стояв перед стовпом німим!

 

Перед безглуздим ідолом простягшись,

Народ пророків ідолу моливсь,

Бику з металу, віри одцуравшись

Недавньої... І мовчки подививсь

 

Пророк на люд той свій зрадливий.

Скипіло серце з жалю та з печалі,

Прокляв той час гіркий та нещасливий,

Об землю він розбив святі скрижалі!..

 

Та другий жаль прокинувсь у пророка,

Як довше він на свій народ дививсь:

Йому з`явилась яма та глибока

Душевная, в котру той люд точивсь.

 

І полились в пророка сльози знову,

І він одрікся жалю свойого,

До Бога знов здійняв гарячу мову,

Щоб спас нещасний рідний люд його!

 

 

Версія для друку

© 2011-2021 Дитяча недільна школа "Чадо"
Розробка © 2011-2021 Юрій Зінькевич
Дизайн © 2011 Анна Рибак