Павло Тичина про вічне...
Віра в поезії
Павло Тичина
(11 січня 1891 — 16 вересня 1967)
український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч.
Пам'яті моєї матері
І
Проходила по полю
Обніжками, межами.
Біль серце опромінив
Блискучими ножами.
Поглянула - скрізь тихо.
Чийсь труп в житах чорнів...
Спросоння колосочки:
Ой радуйся, Маріє!
Спросоння колосочки:
Побудь, побудь із нами!
Спинилась Божа Мати,
Заплакала сльозами.
Не місяць, і не зорі,
І дніти мов не дніло.
Як страшно!.. людське серце
До краю обідніло.
II
Проходила по полю -
Зелене зеленіє...
Назустріч Учні Сина:
Возрадуйся, Маріє!
Возрадуйся, Маріє:
Шукаємо Ісуса.
Скажи, як нам простіше
Пройти до Еммауса?
Звела Марія руки,
Безкровні, як лілеї:
Не до Юдеї шлях вам,
Вертайте й з Галілеї.
Ідіте на Вкраїну,
Заходьте в кожну хату -
Ачей вам там покажуть
Хоч тінь Його розп'яту.
III
Проходила по полю.
В могилах поле мріє -
Назустріч вітер віє -
Христос воскрес, Маріє!
Христос воскрес? - не чула,
Не відаю, не знаю.
Не буть ніколи раю
У цім кривавім краю.
Христос воскрес, Маріє!
Ми - квіти звіробою,
Із кроні тут юрбою
Зросли на полі бою.
Мовчать далекі села.
В могилах поле мріє.
А квітка лебедіє:
О згляньсь хоч ти, Маріє!
IV
Проходила по полю...
- І цій країні вмерти? -
Де Він родився вдруге,-
Яку любив до смерті?
Поглянула - скрізь тихо.
Буяє дике жито.
- За що тебе розп'ято?
За що тебе убито?
Не витримала суму,
Не витримала муки,-
Упала на обніжок,
Хрестом розп'явши руки!..
Над Нею колосочки
"Ой радуйся!" -шептали.
А янголи на небі -
Не чули і не знали.
1918
Версія для друку
