Притча про блудного сина
Він сказав далі: “В одного чоловіка було два сини.
Молодший з них сказав батькові: Отче, дай мені ту частину маєтку, що мені належить. І батько розділив між ними свій маєток.
Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно.
І от як він усе витратив, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати.
Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині.
І він бажав би був наповнити живіт свій стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому.
Опам'ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю.
Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе!
Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів.
І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його.
Тут син сказав до нього: Отче, я згрішив проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином.
А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги.
Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходились веселитися.
А старший його син був у полі; коли ж він, повертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці.
Покликав він одного із слуг і спитав, що воно таке було б.
Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим.
Розгнівався той і не хотів увійти. І вийшов тоді батько й почав його просити.
А той озвався до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись.
Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього вгодоване теля.
Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, чадо, і все моє - твоє.
А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся.”
Луки 15. 11-32
Версія для друку
