Станіслав Чернілевський. Поезія
Запитання до текстів:
1. Які враження, думки й почуття викликає у Вас ця поезія?
2. Який образ оспівується автором? Яким чином?
3. Які почуття переживає ліричний герой до своєї матері?
Християнський погляд:
1. Прокоментуйте назву поезії. Що для Вас означає «родинний інтим»? Чому в родині «тепло»?
2. Які два шляхи спасіння Вам відомі? Чим вони відрізняються? Чи якийсь із них є більш цінним, високим? Чому?
3. Як потрібно ставитися до своїх батьків? Яким є Ваше ставлення до своєї матері?
4. Ознайомтеся з твердженнями святих отців Церкви:
«У всякому віці є різні турботи про дітей, страх за них і багато праці для них» прп. Нил Синайський
«Не будемо турбуватися про те, щоб зібрати величезне багатство і залишити його дітям; будемо навчати їх творити добро та просити для них у Бога благословення. Це, саме це і є найбільший скарб, нетлінний скарб, який щодня приносить все більше дарів» свт. Василій Великий
Які цінності християнської родини вони відображають? Чи наявні ці цінності в прочитаній Вами поезії?
5. Поміркуйте над словами:
«Встала мати. Мотузочком диму
Хату прив’язала до небес»
…
«В хаті, що прив’язана до неба
Світанковим маминим вогнем».
Що, на Вашу думку означає метафора прив’язаності до неба?
6. Яким є найдосконаліший приклад материнської любові?
7. Чому ліричному герою спокійно? Яким для нього є дім?
8. У чому полягає біль і печаль материнської долі (відповідно до тексту другої поезії)?
9. Яка художня деталь використана автором у творі «Забула внучка в баби черевички...»? Яка її функція?
ЧИТАТИ ТЕКСТИ
Теплота родинного інтиму...
Теплота родинного інтиму.
Ще на шибах досвіток не скрес.
Встала мати. Мотузочком диму
Хату прив’язала до небес.
Весело і з ляком серед печі
Полум’я гуляє по гіллю.
Ковдрою закутуючи плечі,
Мати не пита, чому не сплю.
Вже однак зникає гіркотина,
Не катує серце печія.
Знову я — малесенька дитина,
Мати знає більше, аніж я.
Матері розказувать не треба,
Як душа світліє перед днем
В хаті, що прив’язана до неба
Світанковим маминим вогнем.
***
Забула внучка в баби черевички...
Дитячим сміхом бризнувши в зело,
За повелінням вікової звички
Перекотилось літо за село.
Махнуло рученя на бензовозі —
І курява вляглась після коліс.
А бабка все стояла на дорозі,
Хустинкою торкаючись до сліз.
І вийшли в небо зорі-жаровички,
І тихо бабка посеред села
Малесенькі дитячі черевички
У спорожнілу хату занесла.
Лягла собі. І світло не світила.
Торкнулась черевичків перед сном –
І осінь їй тихенько опустила
Горіховий листок перед вікном.
Автор уроку - викладач недільної школи "Чадо"
Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря м. Києва
Бойко Ольга
Версія для друку
