Презентація: 
bshv.-urok10.-avraam.pps (6 000 кБ)
<< Урок 9. Потоп l Біблійна школа виховання | Урок 11. Мойсей >>
Біблійна Школа Виховання
Місце Писання: Буття, гл.12:1-7; 13:14-16; 15:1-6; 17:15-16; 18:1-19; 21:1-3; 22:1-18.
Ключовий вірш: “І сказав Господь Авраму: піди з землі твоєї, від роду твого і з дому батька твого, у землю, яку Я покажу тобі; і Я спороджу від тебе великий народ, ... і благословляться у тобі всі племена земні.” (Бут. 12:1-3).
Зміст уроку:
Патріарх – праотець, старійший з отців роду, родоначальник.
Авраам – нащадок Сима, сина Ноя, в роді якого збереглось істинне богопізнання. Нащадки Сима – семіти – мають найближче, безпосереднє відношення до генеалогічної лінії боговибраного народу.
Генеалогія – історія походження одного роду.
Біблія показує нам приклад уважного і шанобливого ставлення до свого роду. Батькам необхідно самим цікавитись, досліджувати, зберігати та передавати дітям інформацію про своїх близьких та далеких родичів, історії їхнього життя та обставини смерті. Сімейний архів з акуратно збереженими та підібраними фотографіями, листами, щоденниками не тільки зацікавить дитину історією власного роду, але й розів`є відчуття причетності до нього, а отже і відповідальності перед ним.
Роки життя Авраама – середина XIX століття до Р.Х.
Перше ім`я Аврам означає «вищий Бог – Отець».
Ім`я Авраам, дане Богом, означає “отець багатьох народів”.
Значення імен людських – не потішна розвага і не вигадка. Віддавна люди, називаючи своїх дітей, прагнули сповістити їм певну якість, закладену у імені. Не випадково в історії людства було не прийнято нумерувати дітей, хоча це було б зручно (перша дитина, друга, третя і т. д.). Нумерація людей, зокрема і дітей, виникає у антигуманних невільничих спільнотах, таких як концтабори, де людина переставала бути особистістю. А в здорових, люблячих спільнотах, в сім`ях, через ім`я дитині наче сповіщали найкращі людські риси, свої побажання і своє благословення. В давнину ім`я часто прославляло Бога, було подякою за дарування дитини і своєрідним посвяченням дитини Богові. Ім`я зобов`язувало дитину відповідати його значенню та певним чином скеровувало його життя. Тому і зараз потрібно не легковажно ставитися до вибору дитячих імен при народженні, а осмислено: треба пам`ятати, яку силу має слово, а тому керуватися не тільки благозвучністю імені, але в першу чергу його значення, тобто тим, що ім`я привнесе у долю дитини, з ким або чим незримо пов`яже (у випадку, коли називають на честь когось). Дитина має знати значення свого імені, щоб через свідомість воно справляло на дитину благодатний вплив.
Язичництво (від старослов`янського слова «язик» - народ) – зрада народу єдиному істинному Богові, тобто:
- многобожжя;
- ідолопоклонство (підміна нетлінного Бога тлінними вигаданими богами - ідолами або кумирами);
- магічні ритуали, заклинання, містерії з метою приборкати природні сили і поставити їх собі на службу;
- обожнення (культ) небесних світил або звірів, принесення на їх честь жертв, встановлення язичницьких храмів - капищ.
Нечестивці – прихильники язичницької (не чистої) віри.
Батькам необхідно самим добре розрізняти язичництво та християнство і дітям пояснювати принципову різницю; формувати в дітях ставлення до язичництва як до антиподу служіння істинному Богові. Пояснювати дітям різновиди і форми сучасного язичництва, наводити приклади новітніх ідолів, кумирів та культів, що виключають або підміняють віру в єдиного Бога.
Монотеїзм – сповідання одного (єдиного) Бога.
Визнання одного Бога означає, що поєднувати християнство з елементами язичництва не можна, оскільки християнство викривляється. Намагатися прищепити дітям відчуття чистоти віри.
Праведність – вірність істинному Богу, життя за його завітом та повна, беззастережна довіра Йому.
Виховувати майбутніх праведників можуть тільки праведники, до того ж своїм прикладом. Найкращий метод виховання – батькам самим абсолютно довіритися Богові й довірити Богові своїх дітей.
Поклик Божий – звернення Бога до людини із спонуканням до виконання Його волі.
Поклик Божий Авраама – вивести вірних з-під язичницького впливу щоби зберегти істину про Бога неушкодженою для нащадків.
З приводу цього св. Іоанн Златоуст говорить:
«Подивися, як із самого початку праведник привчався віддавати перевагу невидимому перед видимим і майбутньому перед тим, що вже знаходилося в руках... Подумай, улюблений, який піднесений, непідкорений ніякій пристрасті або звичці, дух потрібен був для виконання цього веління!»
Допомогти дитині відчути в собі поклик Божий, пояснити, що це і як його розпізнати. Не плутати свої амбіції щодо дітей із Божим призначенням, яке може проявлятися як в талантах, так і в відчутному потягу дітей до чогось визначеного. Смиренно ставитися до Божого поклику дітей на служіння Йому і людям.
В особі Авраама під проводом Божим звершився перший ВИХІД вірних із язичницького полону спотворених уявлень про Бога. З цього почалась старозавітна історія.
Шлях до Царства Божого, до Христа починається із виходу з язичницького полону. Без цієї першої сходинки у вихованні неможливо провести дітей далі у розумінні вищих християнських істин і осягненні Самого Христа.
Благословення – знак Божої щедрості, життєдайний дар Божий, який полягає у Божій милості, в Божому промислі, обіцянці майбутніх звершень.
Благословення Авраама:
- Божа обіцянка Авраамові та його нащадкам обітованої землі;
- благословення “сімені” Авраама, тобто в його роді з`явиться Месія;
- благословення Авраамове розповсюдиться на всі народи землі.
Головне в батьківській молитві має бути прохання благословення для дітей. Боже благословення – це і могутня живильна сила для наших дітей, і захист, і обітовання майбутнього.
Обітована земля – обіцяна Богом земля Авраамові та його нащадкам.
За часів Авраама вона називалась Ханаанською, тепер – Палестиною. Через неї протікає ріка Йордан.
Авраамові, коли він вийшов на пошуки обітованої землі, було 75 років.
Авраам залишив отчий дім не заради кращих пасовищ, а за покликом Божим; пішов у невідоме, довіряючи Богові повністю, не вагаючись.
У Авраама була велика мета, що виправдовувала усі його втрати, яка його надихала і вела за собою. Щоб сповістити дітям потужний імпульс руху вперед, батькам потрібно поселити в свідомості дітей прагнення до кращого світу, до Царства Небесного.
Тройця – перша поява в біблійній історії Бога у вигляді трьох Осіб.
Трапеза, яку Господь у вигляді трьох Мандрівників розділив з Авраамом, стає образом жертви, тобто священного бенкету, на якому присутній Сам Господь.
Трапеза – знак єднання людей. Трапеза-жертва – знак їх поєднання з Богом.
Тройця – це природа Бога, яка є для нас, людей, створених за образом і подобою Божою, зразковою формою ідеального існування. Подібною, богообразною формою існування сім`ї є сімейна тріада – діти, батьки (всіх поколінь) і Бог. Коли батьки є носіями Божого духу і вони сповіщають його дітям, тоді сім`я стає іконою, вселенською моделлю людства, такого, яке задумав Бог.
Ісаак (в перекладі означає «сміх” або “радість”) - обіцяний Богом син Авраама, в якому мало здійснитись Боже благословення.
Коли народився Ісаак, Авраамові було 100 років.
Жертва – готовність віддати Творцю найдорогоцінніше в знак того, що все належить Йому.
Агнець – символ жертви. (Через 2000 років в особі Христа Бог Сам приносить Себе в жертву, уподібнюючись старозавітній жертві – агнцю).
Авраам, який не пошкодував єдиного сина свого, – прообраз Бога Отця.
Ісаак, смиренно покірний волі свого отця, – прообраз Ісуса Христа.
Присвячення дитини Господові, беззастережне віддання дитини в руки Божі. Готовність до виконання Божої волі стосовно наших дітей, якою б вона не була, і беззастережна віра в остаточну милість і благість Господню стосовно долі наших дітей як в цьому, так і в майбутньому світі.
Випробування віри – Господь очікує від людини повної довіри та готовності слідувати Його волі та заповідям.
“Авраам повірив Господу, і Він поставив йому це в праведність”. (Бут.15,6)
Батькам, пам`ятаючи, що вони постійно знаходяться на очах у дітей, намагатися і самим гідно проходити випробування віри, і дітям допомагати у подібних ситуаціях. Діти завдяки прикладу батьків мають можливість перший раз пройти випробування віри опосередковано, наочно, спостерігаючи за внутрішньою боротьбою і духовною перемогою батьків, щоб в момент власних випробувань цим батьківським досвідом скористатися як духовною зброєю і стати сильнішими й незламнішими у власній боротьбі, відчуваючи, що вони в ній не самі, що за ними їх рід.
Єрусалимський Храм був збудований на місці Авраамового жертовника. Тому саме на цьому місці, в цьому Храмі, мали приноситись жертви Богові. Це місце вважалось і донині вважається священним.
Батькам важливо формувати ставлення дітей до святинь, пояснювати дітям, яким чином предмет, місце чи людина стають особливими, святими, відокремленими від усього іншого, і чому вони заслуговують на особливе ставлення і особливе шанування.
Авраама в Священному Писанні названо “другом Божим”.
Його віра пронизана і духом безмежної довіри Творцю, і відчуттям таємничої близькості до Нього.
Христос, відповідаючи апостолам на питання, хто є більшим у Царстві Божому, вивів у центр дитину і вказав на неї. Тому найбільш точна і правильна подача образу Божого дітям – подача Його у вигляді найкращого Друга, Який любить, піклується, навчає, захищає їх і в той же час очікує, що у відповідь Його також будуть любити, слухатися і ставити у центр свого життя.
Авраам вірив не в Бога, а Богові.
Тобто його віра – є довіра і абсолютне покладання на Господа.
Саме такій, Авраамовій, вірі і треба вчити дітей. Віра в Бога – це ще початкова віра, та віра, що народилася із сумніву. А от віра (повна довіра) Богові – це вже безсумнівна віра: це вже віра не тільки в Його існування, але і в Його незмінну благість, віра, яка дозволяє довіряти Богові більше, ніж собі. Задача батьків - вчити дітей довірятися Богові, покладатися на Нього в усьому, більше ніж на навіть себе.
Визнання Авраама – поворотний момент в історії богоодкровенної релігії.
В особистості та вірі патріарха Авраама Біблія вбачає справжнього родоначальника старозавітної Церкви та пов`язує його із Вселенською Церквою Завіту Нового.
Місія батьків (за прикладом Авраама) – спасіння власного роду: дітей, а через них онуків, правнуків, і т.д. Виховуючи своїх дітей, батьки опосередковано виховують своїх майбутніх нащадків, генетично передаючи їм правильний вектор духовної еволюції.
bshv.-urok10.-avraam.zmist-uroku.-na-druk.doc