* * *
Скошеними травами, стиглими отавами
В’ється стежка луками до твоїх воріт.
Рівними покосами, перевита росами,
Чітко, де проходимо, залишає слід.
П’янким трунком споєна, травами настояна,
Луговими квітами – мальовничий цвіт.
Туман низько стелеться і пливе по стежечці.
Як з тобою стрінуся – просторіша світ.
Кожною неділею йду я із надією:
Варто б нам побратися не на день – на вік.
Стежка хай туманиться, вірю я – так станеться,
Бо топчу цю стежечку вже четвертий рік.
Скошеними травами, стиглими отавами
Чітко, де проходимо, залишаєм слід.
Інститут закінчено, ми уже обвінчані.
В’ється стежка луками до моїх воріт.
* * *
Пам’ятаю, як стрілися,
Гучніш серце забилося.
До ніг небо схилилося
Голубе-голубе.
З теплотою і світлістю,
З материнською ніжністю,
З лебединою вірністю
Покохав я тебе.
Прожили, як умілося,
Ніби щойно зустрілися,
Деколи і сварилися,
Бог нам буде суддя.
Чи в годиноньку грізную,
Радісну а чи слізную,
Лебединою піснею
Пролетіло життя.
Наче в казці приснилося,
Розпливлося, розмилося,
І за обрій скотилося
Це життя голубе.
А я все ніби в юності
З материнською ніжністю,
З лебединою вірністю –
Так кохаю тебе.
* * *
Дружині присвячую
Пахнуть осінню
Ранки-просині
Й вереснева
Печаль жоржин,
Присмак літечка
В травах росяних
Назавжди в собі
Збережи.
Листя падає
Жовтим димом.
Де шуміли хліба -
Стерня.
Тут з тобою
Удвох ходив я,
Не насмілився обійнять.
Поле пахне
Твоїми косами,
Нами сходжене,
Дороге.
Пам’ять юності
В серці носимо.
Наше літечко -
Вже ген-ген…
Тільки пройдене не минулося,
Бачу це по твоїх очах.
Все дивлюся в них і милуюся,
Бо для мене ти – те дівча…