(1898 - 1965)
український поет і письменник
І
Ішли віки, мінялися народи...
І от з`явився Син у тесляра
Й Марії-діви. Зоре з небозводу,
Усіх віків омріяна зоря,
Його прихід ти світу возвістила, -
Й безумний Ірод – бранець всіх оман –
Йому хотів святі відтяти крила
І кинуть в тьми одвічний океан...
І знов... Єгипет... Знову... Піраміди...
І Сфінкс, все той же... левів хижий рев,
І жах пустелі, і пісок той рижий,
Кривавий місяць між гучних дерев...
Десь кров дітей земля сумна всотала...
Рахілі плач... Але за кров дітей
Відплатить він синам сліпим Ваала
Огнем своїх незборених ідей...
...
То не сонце над землею
Після хмар, дощу і гроз –
Стережіться фарисеї,
Йде із Правдою Христос!
Він іде, немов з туману,
Й наче світиться здаля...
Дітвора кричить: “Осанна!”,
Кида пальмове гілля...
Люди юрмляться, івіє
Вітер, ластівка немов...
І гукають всі: “Месія,
Це визвольник наш прийшов!”
Він іде, з ним - одинадцять
Друзів-учнів, що до них
Юда ще не приєднався,
Щоб продать Того, Хто зміг
Так уплинути на душі,
Світлі душі злидарів,
Хто, як вітер голу грушу,
Розхитав багатіїв,
Словом огненим пророка;
Хто із храму Крамарів
Вигнав, грізний, огнеокий,
Що бичем по них свистів...
Сіяло все, немов в росі...
І людям промовляти
почав Христос: “Братове!
Не мир на землю я приніс,
де пан раба, як вовк той, гриз,
гризе і гризти буде...
А меч! Той меч не із заліз,
а із Любові, люде.
...
XIV
Як очі Йсуса, даль синіє,
А Він, немов Синаїн сніг,
Висить… І плачуть дві Марії
Коло Його прекрасних ніг.
Одна Марія: «Сине, рає!..
Де синій світ очей Твоїх?..»
А друга косами стирає
Гарячу кров з прибитих ніг.
Над ними крила, крила, крила…
Над ними плач, і спів, і крик…
Марії дві закам’яніли
Біля Хреста, немов навік.
Вони нічого мов не чули,
а вколо плач, а вколо грім,
і тьма, й глухі підземні гули…
Вони заснули, й сниться їм…
Христос: «Не плачте, мамо і Маріє,
І не росіть сльозами вій.
Збулась віків жадана мрія…
Я не умер, Я в вас живий.
Нехай не б’є вже серце в груди,
Хай бік списа пробила мідь,
Я не умeр, живий Я в людях
І буду в них Я вічно жить.
Я бачу даль… Там все розквітле,
Там сад, де пусто все було…»
І неземне, чудесне світло
Маріям душі залило…