І
ОТЧЕ НАШ, ЩО ЄСИ НА НЕБЕСАХ,
НЕХАЙ СВЯТИТЬСЯ ІМ`Я ТВОЄ!
До Тебе, Отче наш, благий Владико,
Веселки й сумерку могутній Пане,
З палаючих глибин нестримним криком ,
У розпачі розчарувань – омани,
Мої слова молитви вилітають
І білим цвітом стеляться жасмину,
І рвуться, гуркнуть сумніву полином!
… Палкі слова надії і відчаю…
До Тебе, Царю облаків, блакиті
І часу необнятого й простору,
Мільярдів зір, вогненних сонць всесвіту,
Святої думки поступу і твору
Шлю пристрасних бажань молитву скриту,
Тернових колючок пахучу рожу…
… До Тебе, що єси на небі, Боже,
Що птицям кажеш жити й квітнуть квітам.
Хай святість імені Твого, Владико,
Сполучить гімнами усю природу,
Хай океани моляться і ріки
І всі Тобі поклоняться народи.
І голосніше грому й хуртовини
До Тебе кличуть, Отче наш, з темниці
Розширені розпукою зіниці –
Слова завмерлі вольної людини.
ІІ
НЕХАЙ ПРИЙДЕ ЦАРСТВО ТВОЄ...
Резеди скромної пахучі квіти,
Зелене листя звеселить престоли,
І вічних правд величні заповіти
Святим засяють – ясним – ореолом.
Зійди, замешкай в совісті людини,
Вселися в серце кожної істоти:
Хай прийде царство мужности й чесноти –
Вселенна радість доброї новини.
Хай книг Твоїх живе, безсмертне слово
Повторять явно вольними устами
Усіх земель язики в рідній мові,
В якій почули першу пісню мами!
Хай сяйво безконечної щедроти
Не промине над мурами Сіону.
Погибнуть нечестивих злі закони
І чесний в соромі не вмре гелотом.
Не в іскрах зір, не в звуках труб і грому
Признати прийдеш царство нагороди
За жертву почувань і труд підйому
І не лиш вибрані спасеш народи.
Тому не діл оманливих намисто,
А Слово дай нам, що було в началі, -
Крицеві, неосквернені скрижалі,
І в душу думку вдунь. Єдину, чисту!
ІІІ
НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ, ЯК НА НЕБІ, ТАК І НА ЗЕМЛІ...
Мімози ніжність відверни в дні гніву:
Як храм в руїні, згарища у димі,
У груди труту нам вложи жаливу,
Щоб втрату ми знесли Єрусалиму,
Образ не чули ворога лихого
Для риз, безкровних жертв, святих приносів,
Щоб взнали ми, що меч – не мир приносиш
І що нема без страстей перемоги.
Хоч часом в немочі прошу розради,
Не слухай, Господи, прохань знемоги:
Я смерті жах пізнав і друзів зраду
У сірий день страждання і тривоги…
… І спопеліла вже душа у болі:
Я бачив біль, в якім затьмаривсь розум,
Розпуки срібні, найсвятіші сльози…
Проте лиш по Твоїй хай буде волі.
Лиш віра й честь ще не дали упасти!
Прости: вже досить жертв, невдач, отрути.
… Дай радісну, малу хвилину щастя!
… Прости!.. Дозволь на мить одну забути!
Ні! Ні! Зболілого не слухай крику!
Дозволь і силу дай ще раз на жертву!
Бо Ти велів за правду вміти вмерти –
І волі я Твоїй корюсь, Владико!
IV
ХЛІБ НАШ НАСУЩНИЙ ДАЙ ДАМ СЬОГОДНІ...
Фасадами святинь благословенний,
--- Для нас присутній завжди у кивоті,
Насущний, чорний хліб нам дай щоденно,
Добутий працею в кривавім поті.
Не поскупи трудящим урожаю
І сили не відмов моїй десниці!
Нехай псалом співає лан пшениці,
Вечірній шум дерев в замовклім гаю.
І працю завжди дай мені – роботу,
Щоб жити я не мусив у безділлі
І з нужди маревом, і без охоти
Відважитись на творчість та зусилля.
Хай творчість буде віддихом, не трудом,
Не буде голоду, ні безробіття,
Щоб в праці нам росли й кріпились діти
І чинами молилися всі люди.
Але молю не тільки хліба й праці.
Не жить нам хлібом лиш без світла Слова!
У темряві неволі і невдачі
Дай силу духа, віри і любові,
Дай вічного горіння насолоду,
Щоб більше болю я не знав – розпуки,
Життя в могилі без світел науки,
Без вічних чинів для добра народу.
V
І ПРОСТИ НАМ ПРОВИНИ НАШІ,
ЯК І МИ ПРОЩАЄМ ВИНУВАТЦЯМ НАШИМ...
Владико! Творче! Вислухай людину,
Слова каять і сумніву й одчаю!
Гріхи прости мені й усі провини,
Як я виновникам простить стараюсь.
Ти знаєш неміч нашої природи,
Проте чоло схиляю я в покорі,
Жертвую біль Тобі й образи сором.
Та як простити страсті й біль народу?!
За храм збезчещений, собор в руїні,
За кров братів мордованих в підвалах,
За смерти жах і голод в Україні,
За тих святих, що на хрестах вмирали,
Щоб діти вольними жили у славі,
За підступ, поєне в отруті лезо,
Сибір, Соловки, Казахстан, Березу
Прости їм, Боже! Я не маю права!
Або нехай покарані упадуть,
Подолані мечами ляжуть в порох,
Хай просять милостині і пощади!
Хай кається й покутує наш ворог!
То як в боях кривавих нашим трудом
Підступне плем’я впаде те лукаве
Й на згарищах збудуємо державу,
Прощу їм, хоч ніколи не забуду!
VI
І НЕ ВВЕДИ НАС У СПОКУСУ...
На манівці нас не введи спокуси
Лукавих діл, розтратності й гордині;
Нехай нас спрага розкошей не душить
І зло в душі погибне і загине.
Розвій злі мислі, злі слова і чини,
Всі пристрасті притаєні й незнані,
Що вдень і вніч, увечері і рано
Жахають, будять, ваблять нас, Єдиний!
Не кинь в обійми кволої любові,
Щоб заглушив я в собі творчий голос
Твоєї волі і Твоєї мови
І щоб без діл мені посивів волос,
Щоб я ходив в м’яких, шовкових путах
І втратив над самим собою владу,
Щоб жив я серед підступу та зради
І пив весь вік лиш заздрості отруту.
Звільни мене від злих бажань відплати
За ворогів злобу чи неміч друга,
Що найдорожче важився забрати,
Як біля мене біль шалів і хуга;
Не золото він крав, а почування,
Вини признати не хотів – покути!
Прости йому! Мені ж дозволь забути
Мій біль, зневіру, сумніви й вагання.
VII
АЛЕ ВИЗВОЛИ ВІД ЛУКАВОГО.
І від лукавого спаси та злого,
Від бруду вольними зроби та скверни,
Усі шляхи нам осіни – дороги,
Посій родючих піль найкращі зерна,
Щоб не кукіль в душі зійшов, а колос,
Щоб чисті серцем чистими устами
Псалом ми заспівали над степами
І плив могутньо в голубінь наш голос.
Бо як лукавим, злим, безчесним бути
Між лицарством одважним до загину,
Над Доном, над святим Дніпром чи Прутом,
Між квітами – під небом України?
Пошли нам ласку, Боже, й всі чесноти,
Дарунок дай геройства і посвяти,
Щоб вміли ми горіти й не згоряти
І піт нести, й життя та кров спільноті.
Бо як лукавим бути тут, у світі,
Як зелені лісів – Твоїй природі
І синяві шляхів не помолитись
У іскрах сонця й самоцвітах льоду?
У гімн один зіллятися, злучитись,
Нестись весняним вихром над полями,
На ниви впасти теплими дощами
І повно неповторним співом жити!
АМІНЬ.