Ми живемо в певний історичний момент.
Часи були різні, але нам дісталися ті, в які церква і держава проголосили себе незалежними одна від одної. Офіційно ми живемо в світській державі та притримуємося світських пріоритетів.
З огляду на це сформувалось і ставлення до загальноосвітньої школи, як до вищої, порівняно із недільною. Чи водити дітей до державної школи у нас питання не виникає – звичайно, само собою! Дитині необхідна освіта! А от питання, чи водити дитину в недільну школу, у нас, християн, стоїть під сумнівом…
Зрозуміло, що жити в державі і бути вільними від держави неможливо. Та й ніхто не закликає! Навпаки, ставлення до державної освіти сьогодні є зразковим. І якщо пригадати, як при князеві Володимирі Великому до школи дітей віддавали з плачем, наче на смерть, а потім віками пізніше освіта вже являлась недосяжною прерогативою вищої знаті, то усвідомлення незаперечності навчання в школах на сьогодні можна вважати великим еволюційним здобутком.
Але замислимось над самою суттю слова «освіта». Освіта – це очевидно не сума знань, а дія таємничого СВІТЛА в наших душах. «Світлою» ми називаємо не просто грамотну людину з науковим рівнем знань - світлою людину робить висока мораль.
Тому природним було зародження освіти – саме при церквах. Не випадково в ті благословенні часи держави із варварських поступово перетворювались на цивілізовані, бо тоді розуміли природу цього СВІТЛА, яке і є джерелом всіх знань.
І от тепер, відділивши церкву від держави, ми розкололи цілісність; як результат - неминуче втрачена мета навчання. Факт залишається фактом: діти не люблять вчитися, тому що не розуміють навіщо. Хоча дізнаватись про щось нове, це ж так цікаво! Ейнштейн казав, що йому завжди хотілося знати думки Божі; біолог Карл Лінней зізнавався, що він бачив, як повз нього пройшов Сам Господь, він бачив Його у Його творіннях; хімік Луї Пастер молився у своїй лабораторії – дуже багато видатних вчених відчували нерозривний логічний зв`язок між світом, який вивчали, і його Творцем.
Тому задача недільної школи в цьому сенсі - якраз повернути дітей в загальноосвітні школи, повернути їм цікавість, допитливість; розгорнути перед ними картину Божого світу і його законів, показати математичну точність, мудрість і красу світу, щоб захоплення викликало в них бажання осягнути могутній Розум, Який стоїть за ним.
Тоді і вчитися бажання з`явиться.
Оттоді, при такому підході, все стане на свої місця, і недільна школа посяде в свідомості християн не підпорядковане, а належне їй високе місце. Тільки треба змінити пріоритети.
У ставлення до недільної школи є три важливих аспекти:
1) По-перше: заставляти чи не заставляти? Проведемо аналогію: якщо не заставляти вчитися дітей у загальноосвітній школі, то за одне покоління ми із цивілізованих знову перетворимося на дикунів (просто ми добре розуміємо наслідки і не допускаємо культурної катастрофи).
Заявляючи «нехай діти самі вирішують, чи ходити їм до школи», батьки перекладають свою відповідальність на дітей. Вирішення таких доленосних питань дітям ще не під силу. Дивитися в майбутнє і робити над собою зусилля можуть тільки свідомі люди, а у дітей свідомість прокльовується здебільшого в тому віці, коли вони вже отримали освіту і, до того ж, в наслідок того, що вони її отримали.
На те Господь і доручив нам, батькам, дітей, щоб поки вони ще несвідомі, ми були їхньою свідомістю.
2) Другий момент: треба добре розуміти, що ми, батьки, для наших дітей – апостоли. Ми для них – авторитет, особливо поки вони ще маленькі. Наша місія - привести їх до Бога. Привести та поставити їх на цей шлях можуть тільки батьки і ніхто інший, далі вже йти по ньому допоможе недільна школа.
Чи можемо ми уявити собі апостолів, які сидять і чекають, поки до них язичники самі прийдуть навертатися до Бога? Як вони діяли? Невтомно закликали! Не тягли на аркані, не погрожували, не карали, але - переконували, запевняли, пояснювали. Робили все, щоб врятувати чужих для них людей.
А що робимо ми для своїх найріднесеньких? Кажемо: «Ну не хочеш, то й не треба…» Уявімо, щоб так казали апостоли: «Ну не хочете, то й гиньте собі». Адже це не питання освіти чи культури, це – питання СПАСІННЯ, питання життя і смерті. Ми забуваємо про головне: Христос загинув заради спасіння наших дітей. А нам воно здається не надто важливим…
Скажіть, от якби ви дізнались, що сюди, в нашу школу завітав Сам Христос, на живо? Як би ви діяли, зізнайтесь відверто? Напевно б, покинули все і прожогом би кинулися сюди з дітьми під мишкою, щоб Христос хоча б тільки торкнувся їх. Зважте, так і робили ті мами, що жили дві тисячі років тому: вони йшли і йшли до Христа зі своїми дітьми, так наполегливо, що апостоли просто змушені були перегородити їм дорогу, жаліючи Вчителя. То хіба Спаситель приходив тільки до тих дітей? Чи ви думаєте, що Його тут і тепер немає?... В недільній школі звучить Слово Боже. А Слово і є – Христос. Тож, нам би вас спиняти треба, а не закликати приходити! Вже час Христові не апостолам, а батькам казати: «Не забороняйте дітям приходити до Мене»…
Ми схожі на тих «обраних», яких запрошували на царський бенкет: знаходимо безліч надзвичайно важливий невідкладних справ: ми втомлюємося за тиждень на роботах, а діти в школах; ми займаємося домашніми клопотами або фізично чи культурно розвиваємо дітей в секціях і гуртках… Ну об`єктивно не виходить прийти, не складається якось… Вже ніхто і мови не веде про те, що Господь один день на тиждень Законом Своїм поклав присвятити Йому, бо ж ми уже із епохи Закону перейшли в еру Милосердя… Але ж як би нам зрозуміти, що в такому випадку на цьому Вселенському Святі обійдуться без нас?.. і без наших дітей...
3) І третій важливий момент, який ми обходимо увагою: якщо ми зволікаємо, то ворог людський – ні. Він не перебирає методами і не втомлюється. Світ ловить наших дітей і так міцно тримає, що чим далі, тим складніше буде відвоювати їхні душі. Саме «відвоювати», тому що іде невидима війна. Нам би також це добре пам`ятати і не розслаблятися.
Отже, ніхто не агітує вас примушувати дітей ходити до недільної школи. Будь-які форми насилля противні християнству. До Бога силоміць не затягнеш. І оскільки Господь справді понад усе цінує вільне до Нього прагнення, то ось перед нами і стоїть НАДЗАДАЧА, яку нам без вас, дорогі батьки, не вирішити – відкрити перед дітьми Небо, яке саме їх буде вабити своєю висотою…
Тут роботи багато, кажемо вам відверто, але немає нічого, більш цікавого. І важливого.
Тому, скоріше б ці будні вже минули, щоб нарешті побігти до недільної школи!.. Торкнутися Христа…
