Презентація: 
sokrat.pps (14 581 кБ)
«Мудрість - цариця неба і землі.
Найвища мудрість -
розрізняти добро та зло».
ЖИТТЯ:
Народився Сократ в 469 році до Р.Х. в грецькому місті Афіни. Батько його був скульптором, а мати - повитухою. В молодості Сократ працював разом із своїм батьком, і його навіть вважали непоганим каменярем. Проте його вабило інше мистецтво – краса людської думки, любов до мудрості - філософія.
Сократ покинув батькову майстерню і відправився до мудреців того часу навчатися математиці, астрономії, музиці, природничим наукам (натурфілософії). В той час в Греції було багато професійних вчителів, які навчали людей вмінню вести суперечки та перемагати в диспутах.
Отже Сократ зовсім не був самоуком, він отримав доволі пристойну освіту. Але з часом, усвідомивши обмеженість натурфілософії, він почав шукати свій власний шлях пізнання істини.
Не буде перебільшенням сказати, що Сократ був найвизначнішою фігурою в грецькій філософії. Історію філософії зазвичай розділяють на два періоди – до і після Сократа, оскільки саме він звернувся від вивчення природи до вивчення людини. Основою доброчинності він вважав знання.
Щоб переконати людей у важливості знань, Сократ став постійним відвідувачем площ, базарів та дружніх зібрань, почав вести бесіди із співвітчизниками про сенс життя, щоб разом шукати моральну істину і шлях самовдосконалення.
Дуже скоро він став популярною людиною, - афіняни впізнавали його, цінили за розум і дотепність, та прислухались до його мудрих речей. Філософ порівнював Афіни із благородним конем, що розлінився, а себе із оводом, який не дає коневі спокою, примушує рухатись.
У мудреця з`явились послідовники, учні. Один з них якось вирішив з`ясувати, чи є хтось в Греції, розумніший за Сократа. З цією метою він вирушив до міста Дельфи, де знаходився храм грецькому богу Аполлону, а в ньому піфія – жриця храму, яка вважалась провидицею. На питання учня піфія прорекла від імені богів: «розумнішого за Сократа нікого немає».
Дізнавшись про це, Сократ не загордився, а навпаки, вирішив перевірити, чи справді так і є. Він став звертатись до найрозумніших людей Афін, які такими себе вважали, з дуже простими питаннями: що таке дружба? справедливість? любов?
Виявилось, що ніхто не міг пояснити цього точно і повно.
Тоді філософ проголосив свій головний постулат:
«Я знаю, що нічого не знаю».
Чітке усвідомлення людини, що вона нічого не знає, мало спонукати її шукати істину в собі:
«Пізнай самого себе».
«Бог дав розум людині не для того, щоб вивчати, що в небесах чи під землею, а для того, щоб стати досконалою».
Вчення своє Сократ не записував, викладав усно: просто вів бесіди з людьми, причому мав на них великий вплив. Хоча зовнішність філософа, здавалося б, не була привабливою: невеликого зросту, із обвислим животом, лисий, кирпатий, з товстими губами та випуклими очима, великим, шишкуватим лобом він нагадував скоріше комічну театральну маску потворного лісового фавна, ніж авторитетного мудреця. На свій одяг не звертав ніякої уваги, завжди ходив босим, носив старий плащ, що був не кращим, ніж у рабів. Проходячи повз базар і розглядаючи прилавки, філософ завжди дивувався: «Скільки є речей, без яких можна обійтись!»
Як в молодості, так і до старості, він вдовольнявся малим, тільки необхідним, вів надзвичайно скромний спосіб життя, і ні від кого не приймав ні грошей, ні іншої допомоги, стверджуючи: «Чим менше людина потребує, тим ближче вона до богів». В їжі та питві також був стриманий, любив повторювати: «Треба їсти, щоб жити, а не жити, щоб їсти».
Бесідуючи з людьми, Сократ роз`яснював призначення людини в суспільстві, її обов`язки, ставлення до закону, необхідність шанування богів, освіти, стриманості від грубих пристрастей. Сам він при нагоді демонстрував послідовне виконання власних вимог: приймаючи участь у війні, Сократ виявив справжню стійкість та мужність: двічі, ризикуючи власною безпекою, рятував життя іншим.
А якось йому, як тимчасовому голові Ради демократичних Афін, довелось ціною погрози втратити свободу захищати воїнів-переможців, яких несправедливо засудити до смерті.
Багатство, здоров`я, думка оточуючих – все це другорядне; першочерговим і найважливішим є турбота про душу. Сократ знехтував всім тим, про що піклується більшість – користю, домашніми турботами, владою, - тому що шукав щось набагато цінніше. За це він названий християнином до Христа.
Його особисте життя та філософське вчення були настільки сплетені в єдине, що сучасникам, як і наступним поколінням мислителів, Сократ бачився ідеальним втіленням людської особистості. Метод ведення діалогу, під час якого народжувалась істина, і досі називають сократівським.
Себе філософ називав повитухою думки.
Однак, твердо відстоюючи свої ідеали, Сократ нажив собі ворогів. Філософа звинуватили в тому, що він псує молодь своїм вченням та не визнає богів, і присудили до смертної кари.
Спочатку друзі були впевнені, що обійдеться грошовим штрафом, проте все зіпсував сам Сократ. Замість того, щоб розкаятись, він використав останню можливість публічного виступу, щоб одночасно поговорити з усіма афінянами і вкотре запевнити їх в хибності і порочності їхнього життя.
Філософ звернувся до народу:
«Не можна позбутися істини, вбиваючи її носія,
не можна примусити замовкнути голоси тих, хто їй служить».
Сократ наполягав на своїй правоті, на тому, що його діяльність - благо для Афін, і за неї потрібно було б нагороджувати, а не карати. Він роздратував суддів так, що більшість з них проголосували за смертний вирок.
Ще 30 днів Сократові довелось чекати на виконання вироку. У нього була можливість втекти із в`язниці за допомогою своїх друзів, та він відмовився. Сократ обрав смерть, оскільки вважав, що цінити треба не життя як таке, але життя хороше.
Його ставлення до смерті особливе. Сократ доводив, що людині, яка живе праведно, піклуючись перш за все про душу, а не про тіло, орієнтуючись на вічні цінності добра, краси і справедливості, нема чого боятися смерті. Спокійно випивши чашу з отрутою, Сократ віддав учням останнє розпорядження: принести в жертву богові Асклепію півня - «на знак одужання».
Дуже скоро афіняни розкаялися в скоєному злочині, і суддів та звинувачувачей великого філософа вигнали із міста геть.
ПИТАННЯ:
Друкований урокПитання