(1814 - 1861)
* * *
Дивітеся ділам Його,
Його вічній славі.
(“Давидові псалми”, 93; 1845)
* * *
Смирітеся, молітесь Богу
І згадуйте один другого.
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
(“В казематі”; 1847)
* * *
І світ Божий як Великдень,
І люди як люди!
(“На вічну пам`ять Котляревському”. 1838)
* * *
Провидя жизни назначенье,
Великий Божий приговор,
В самопытливом размышленье
Он подымал слезящий взор
На красоты святой природы.
«Как все согласно!» — он шептал
И край родной воспоминал;
У Бога правды и свободы
Всему живущему молил,
И кроткой мыслию следил
Дела минувшие народов…
(“Тризна”, 1843)
* * *
За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає
І сонце спатоньки зове
У синє море: покриває
Рожевою пеленою,
Мов мати дитину.
Очам любо. Годиночку,
Малую годину
Ніби серце одпочине,
З Богом заговорить...
(“За сонцем хмаронька пливе,”, 1849)
* * *
Село! І серце одпочине:
Село на нашій Україні –
Неначе писанка, село.
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром.
Сам Бог витає над селом.
(«Княжна», 1847)
* * *
О Боже мій милий!
Тяжко жить на світі, а хочеться жить:
Хочеться дивитись, як сонечко сяє,
Хочеться послухать, як море заграє,
Як пташка щебече, байрак гомонить,
Або чорнобрива в гаю заспіває…
О Боже мій милий, як весело жить!
(“Гайдамаки”. 1839-1841)
* * *
Мені Господь пристанище,
Заступником буде.
(“Давидові псалми”, 93; 1845)
* * *
Пребезумний в серці скаже,
Що Бога немає.
(“Давидові псалми”, 52; 1845)
* * *
Умудрітеся, немудрі:
Хто світ оглядає,
Той і серце ваше знає,
І розум лукавий.
(“Давидові псалми”, 93; 1845)
* * *
Мені Господь пристанище,
Заступником буде.
(“Давидові псалми”, 93; 1845)
* * *
Пребезумний в серці скаже,
Що Бога немає.
(“Давидові псалми”, 52; 1845)
* * *
Умудрітеся, немудрі:
Хто світ оглядає,
Той і серце ваше знає,
І розум лукавий.
(“Давидові псалми”, 93; 1845)
* * *
Жива правда
У Господа Бога!
(“Сон”, 1844)
* * *
Все од Бога!
Од Бога все! А сам нічого
Дурний не вдіє чоловік!
(“Варнак”, 1848)
* * *
Милосердный Бог — моя нетленная надежда.
(«Щоденник», 1857)
* * *
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
(“Кавказ”, 1845)
* * *
Як небо блакитне — нема йому краю,
Так душі почину і краю немає.
А де вона буде? химерні слова!
(“Гайдамаки”. 1839-1841)
* * *
Без малодушной укоризны
Пройти мытарства трудной жизни,
Измерять пропасти страстей,
Понять на деле жизнь людей,
Прочесть все черные страницы,
Все беззаконные дела...
И сохранить полет орла
И сердце чистой голубицы!
Се человек!..
(“Тризна”, 1843)
* * *
Ходімо в селища, там люде,
А там, де люде, добре буде,
Там будем жить, людей любить,
Святого Господа хвалить.
(“Царі”. 1848)
* * *
Помолись
За мене Богу, мій ти сину,
На тій преславній Україні,
На тій веселій стороні,—
Чи не полегшає мені?
(“Москалева криниця”, 1857)
* * *
Царям, всесвітнім шинкарям,
І дукачі, і таляри,
І пута кутії пошли.
Робочим головам, рукам
На сій окраденій землі
Свою ти силу ниспошли.
Мені ж, мій боже, на землі
Подай любов, сердечний рай!
І більш нічого не давай!
* * *
Царів, кровавих шинкарів,
У пута кутії окуй,
В склепу глибокім замуруй.
Трудящим людям, всеблагий,
На їх окраденій землі
Свою ти силу ниспошли.
А чистих серцем? Коло їх
Постав ти ангели свої,
Щоб чистоту їх соблюли.
Мені ж, о господи, подай
Любити правду на землі
І друга щирого пошли!
* * *
Злоначинающих спини,
У пута кутії не куй,
В склепи глибокі не муруй.
А доброзиждущим рукам
І покажи, і поможи,
Святую силу ниспошли.
А чистих серцем? Коло їх
Постави ангели свої
І чистоту їх сиблюди.
А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.
(“Молитва”, 1860)
* * *
Все йде, все минає — і краю немає.
Куди ж воно ділось? відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
Живе… умирає… одно зацвіло,
А друге зав'яло, навіки зав'яло…
І листя пожовкле вітри рознесли.
А сонечко встане, як перше вставало,
І зорі червоні, як перше плили,
Попливуть і потім, і ти, білолиций,
По синьому небу вийдеш погулять,
Вийдеш подивиться в жолобок, криницю
І в море безкрає, і будеш сіять.
(“Гайдамаки”. 1839-1841)